1. Пояснення - це усний виступ учасників процесу, що містить відомості про відомі їм обставини справи. Під час пояснень ці особи не обмежені в часі, але головуючий слідкує за тим, щоб вони не відхилялись від предмету судового розгляду.
2. Коментована стаття встановлює таку черговість пояснень: 1) позивач; 2) його представник; 3) третя особа, яка бере участь на стороні позивача, 4) її представник, 5) відповідач, 6) його представник, 7) третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, 8) її представник, 9) третя особа, котра заявляє самостійні вимоги на предмет спору, 10) її представник, 11) інші особи, які беруть участь у справі.
За клопотанням сторони, третьої особи пояснення може давати тільки представник. Однак і в цьому випадку суд вправі запропонувати особі дати особисті пояснення.
Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими, тобто перед позивачем.
Пояснення повинні стосуватися суті позову. Якщо в справі заявлено кілька вимог, суд може з власної ініціативи зобов´язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної з них. Таке розпорядження суду є обов‘язковим для усіх осіб.
Сторонам за їх клопотанням після дачі пояснень суд може надати можливість виступити з додатковими поясненнями.
3. Після того, як особа висловила усі свої пояснення, інші особи, які беруть участь у справі вправі ставити їй запитання. Основна мета запитань – виявити обставини, що мають значення для справи, схилити сторону визнати невигідні їй обставини.
Запитання повинно стосуватися позову, тобто бути належним. При цьому, ставлячи запитання, особа не може сама давати відповідь на своє запитання; заперечувати одержану відповідь по суті; ставити запитання у некоректній формі; ставити нове запитання до одержання відповіді на попереднє; повторюватися. Суд вправі уточнити або зняти запитання.
Запитання ставляться у тій самій черговості, яка встановлена для надання пояснень.
Коментована норма не передбачає право суду ставити запитання особам, які беруть участь у справі. Однак таке право суду є природнім, адже саме суд встановлює обставини справи і вирішує спір.
4. Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - "так" чи "ні". За змістом коментованої норми, сама особа, яка ставить запитання, не вправі вимагати такої відповіді. Це може зробити лише суд.
Таким чином можна отримати конкретну відповідь на поставлене запитання і уникнути протиріч.
5. Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень. Ця норма є імперативною і зобов‘язує суд оголошувати письмові пояснення навіть тоді, коли усні пояснення ці особи давали в судовому засіданні. Це необхідно робити тому, що в письмових і усних поясненнях може виявитися розбіжність.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Розгляд вимог немайнового характеру не може здійснюватися у порядку спрощеного позовного провадження (ВС/КЦС у справі № 391/35/19 від 26.05.2021)
До суду звернувся Банк із вимогою про стягнення кредитної заборгованості з позичальника. Позичальник в свою чергу подав зустрічний позов про визнання даного кредитного договору недійсним з тих підстав, що він не підписував анкету-заяву про приєднання до умов кредитування, на документі насправді не його підпис. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову та задовольнив зустрічний. Зокрема, на думку суду, Банк не довів належними доказами, що саме позичальник підписав анкету-заяву. Отже, позичальник не погодив основні і істотні умови кредитного договору. Читати повністюУ 2017 р. в процесуальні кодекси було введено поняття «малозначної справи» та обмеження таких справ у можливості касаційного перегляду. Особисто мені важко було звикати до такої «несправедливості» в оскарженні, а ще важче пояснити клієнту, чому касаційний суд вважає малозначною справу із ціною позову трохи менше мільйона. Досі пам’ятаю ту розмову і очі мого співрозмовника по «п’ять копійок». Поступово до нововведення всі звикли. Однак, актуальність теми не вичерпалась.
Аналізуйте судовий акт: Щодо повноважень суду вирішувати питання оцінки доказів на підтвердження ціни позову (ВС/КЦС у справі № 177/1163/16-ц від 05.08.2020)
Часом межа між зловживанням процесуальними правами та реалізацією стороною судового процесу свого законного права дуже тонка.
У цій справі ВС надав роз'яснення щодо повноважень суду вирішувати питання оцінки доказів на підтвердження ціни позову.
Позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, поділ майна та визнання права власності.
Пізніше позивач подав уточнену позовну заяву, яка залишена без руху, адже, на думку суду, позивач, з метою зміни підсудності вказаної цивільної справи надав суду докази на підтвердження ціни позову, не відповідають його дійсній вартості.
Ухвалою суду позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме, надання належних та допустимих доказів на підтвердження дійсної вартості спірного нерухомого майна.
На виконання вимог ухвали позивач надав клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів, а саме звітів про експертну грошову оцінку спірного нерухомого майна.
Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, уточнена позовна заява, визнана неподаною та повернена позивачу у зв’язку з невиконанням вимог ухвали суду про залишення без руху.
Суди виходили з того, що у визначений законом строк позивач не усунув недоліки, а додані до клопотання позивача письмові докази щодо грошової оцінки нерухомого майна на підтвердження ціни уточненого позову викликають обґрунтовані сумніви у добросовісному здійсненні позивачем його процесуальних прав щодо надання доказів.
Позиція ВС: ВС не погодився з такими висновками судів та став на сторону позивача у справі.
Так, ВС зазначив, що ч. 2, 3 ст. 176 ЦПК України передбачено, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. У разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою.
Разом з тим, позивач з метою підтвердження ціни позову на підготовчому судовому засіданні надав суду звіти про оцінку майна, тому суд першої інстанції відповідно до статей 189, 196, 197, 198 ЦПК України не мав повноважень вирішувати процесуальні питання щодо оцінки доказів.
Також при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін, апеляційний суд не звернув уваги на вищенаведене та дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції діяв відповідно до вимог ст. 185 ЦПК України.