1. Коментована стаття СК України вперше за багато років надає правову оболонку відносинам, які зазвичай характеризуються як "фактичні шлюбні відносини" або "фактичний шлюб". При цьому закон уникає вказаних словосполучень і застосовує таке визначення, як "жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі". Логіка такого підходу зрозуміла лише після ознайомлення з позицією авторки нового Сімейного кодексу України - З.В. Ромовської, яка зокрема пояснила, що зареєстрований шлюб та відносини чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, - це дві форми організації сімейного життя. Особи, які проживають однією сім'єю без, реєстрації шлюбу, набувають права не як подружжя, а як члени сім'ї. Очевидно, для того, щоб навіть термінологічно розмежувати два види відносин в СК України і не було закладено поняття "фактичного шлюбу" (див. ст. 71 СК та п. 3 коментаря до неї).
Союз чоловіка та жінки, які проживають без реєстрації (іншої форми соціального визнання) їх шлюбу, існують століття. З урахуванням цього у різних народів склалися різноманітні визначення таких союзів - "конкубінат", "нетрадиційна сім'я", "альтернативна сім'я", "дикий шлюб", "паперовий шлюб", "співжиття" тощо. Відповідно учасники таких відносин позначаються як "фактичне подружжя"; "паперові чоловік та дружина"; "неформальні чоловік та дружина", чоловік та дружина "defacto" тощо. Протягом ряду десятиліть у вітчизняній практиці для характеристики такого роду відносин застосовувалося поняття "співжиття". Хоча у літературі висловлювалася пропозиція про адаптацію римського поняття терміну "конкубінат". Зокрема, Н.М. Єршова зазначала, що є підстави подумати над зрозумілим юристам терміном "конкубінат", щоб користуватися ним для позначення позашлюбної родини'.
Юридичні терміни мають бути чіткими, стислими і, водночас, ємними за змістом. Тому можна впевнено сказати, що термін "жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі" не приживеться на вітчизняних теренах. По суті, вже сьогодні в науці та на практиці застосовується поняття "фактичний шлюб" і підтримується думка про необхідність введення його до законодавства. Це б також надало змогу уникнути використання хибного терміну "цивільний шлюб", який протягом десятиліть застосовується широким загалом. Фахівцям відомо, що "цивільним" у повному розумінні цього слова є саме зареєстрований шлюб. Свого часу цивільним (світським) визначався шлюб, зареєстрований відповідними державними органами на відміну від церковного шлюбу. З урахуванням того, що в новому СК України по суті законодавчо визнаються фактичні шлюбні відносини, немає підстав уникати терміну "фактичний шлюб" та намагатися його штучно завуалювати іншими словосполученнями.
2. Фактичні шлюбні відносини за своєю суттю - це шлюбні відносини, які не мають державного визнання та реєстрації. Вони відзначаються серйозністю намірів сторін і спрямовані на тривале співжиття жінки та чоловіка. У зв'язку з цим для теорії та практики важливим є визначення ознак фактичних шлюбних відносин.
Свого часу такі ознаки було закріплено в ст. 12 Кодексу законів про шлюб, сім'ю та опіку РРФСР, який було введено в дію постановою ВЦВК від 19.11.1926 p., який відкрито легалізував фактичні шлюби. Зокрема в ньому визначалося, що доказами шлюбних відносин є: а) факт спільного проживання, б) наявність спільного господарства, в) вияв сторонами подружніх стосунків перед третіми особами в особистому листуванні або інших документах, г) залежно від обставин - взаємна матеріальна підтримка та спільне виховання дітей3.
В сучасній літературі пропонується закріпити в СК України наступні ознаки фактичних шлюбних відносин: а) факт спільного співжиття протягом не менше двох останніх років; б) взаємна матеріальна підтримка; в) публічне виявлення подружніх відносин перед третіми особами; г) спільне виховання дітей1. По суті, питання може виникати лише відносно доцільності закріплення в законі строку спільного проживання фактичного подружжя. З аналізу норм чинного законодавства слід дійти висновку, що визнання певних відносин як відносин фактичного подружжя, не залежить від часу, протягом якого сторони проживали однією сім'єю. Таким чином, сьогодні у разі виникнення спору для визнання відносин сторін як відносин фактичного подружжя необхідно виявити: а) факт спільного співжиття жінки та чоловіка; б) взаємну матеріальну допомогу та підтримку; в) взаємне визнання та виявлення подружніх відносин перед третіми особами; г) спільне виховання дітей та інші обставини, що свідчать про проживання жінки та чоловіка однією сім'єю.
Щодо подальшого розвитку сімейного законодавства, то треба вказати, що закон має чітко визначитися з цього питання. Зокрема, в ч. 4 ст. 3 СК України треба закріпити, що сім'я створюється на підставі шлюбу, фактичного шлюбу, кровного споріднення, усиновлення та взяття дитини в сім'ю на виховання. Це б дало змогу уникнути такої вкрай невизначеної фрази як "інші підстави, не заборонені законом і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства". У свою чергу ч. 2 ст. 21 СК України також могла б формулюватися інакше: "У випадках, передбачених законом, проживання жінки та чоловіка у фактичному шлюбі є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя".
3. Коментована стаття була суттєво змінена Законом України від 22.12.2006 р. № 524-V "Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України". Нарешті законодавець "помітив" нісенітницю, що була закріплена в законі. Право спільної сумісної власності визнавалося за особами, які проживають однією сім'єю та не перебувають у шлюбі між собою. При цьому не було вказано, що фактичне подружжя не перебуває у шлюбі не лише між собою, а й з іншими особами. З прямого тлумачення ст. 74 СК виходило, що фактичне подружжя можуть складати особи, які проживають однією сім'єю між собою і одночасно перебувають у нерозірваному шлюбі із "справжнім" чоловіком або дружиною. У зв'язку з тим, що на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширювалися положення глави 8 СК України (ч. 2 ст. 74), можна було дійти висновку про одночасне існування режиму спільності майна між зареєстрованим та незареєстрованим подружжям. Хоча авторка Сімейного кодексу З.В. Ромовська і пояснювала, що при наявності зареєстрованого шлюбу саме він має пріоритет, оскільки "одночасно у двох сім'ях перебувати неможливо". Однак це коментарі та пояснення вчених, власне СК України до таких однозначних висновків підстав не давав.
Після внесених змін до законодавства це питання знайшло своє вирішення. В назві та тексті ст. 74 СК України після слів "між собою" внесено доповнення "або в будь-якому іншому шлюбі". Таким чином, фактичне подружжя - це особи, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншими особами. Якщо ж чоловік або жінка перебувають у зареєстрованому шлюбі, навіть якщо вони і не підтримують протягом тривалого часу будь-яких відносин і не спілкуються один з одним, вони не можуть розглядатися як особи, на яких розповсюджує свою дію оновлена ст. 74 СК України.
4. Коментована стаття визначає лише майнові права та обов'язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому закон встановлює загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. Таким чином закон закріплює спеціальний прийом юридичної техніки. Для того, щоб уникнути повторення норм законодавства, в СК України вказується, що фактичне подружжя має такі ж майнові права та обов'язки, як і подружжя (особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі). Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час спільного проживання, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності цих осіб. Фактичне подружжя має рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить йому на праві спільної сумісної власності тощо.
Разом з тим реалізація норм, що регулюють відносини спільної сумісної власності подружжя, при їх застосуванні до осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, має певні складнощі. В першу чергу це стосується порядку розпорядження спільним майном фактичного подружжя (ст. 65 СК України). Відносини подружжя мають відповідні способи їх формалізації - реєстрацію шлюбу, у той час як спільне проживання фактичного подружжя ніяк не фіксується. Тому на практиці практично не реалізуються вимоги закону про те, що для укладення одним із фактичного подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другої сторони має бути подана письмово, а згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Нотаріуси намагаються на свій розсуд вирішити це питання. Так, в тексті договору (якщо його стороною є особа, яка не перебуває у зареєстрованому шлюбі) нерідко закріплюється фраза, що особа, яка його укладає, не проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу з іншою особою і майно, що є предметом договору, належить їй особисто на праві приватної власності. Проте до виникнення спору між фактичним подружжям важко вважати, що їх відносини регулюються згідно з вимогами Глави 8 СК України в повному обсязі. По суті, визнання майнових прав та обов'язків фактичного подружжя здійснюється лише тоді, коли в судовому порядку буде встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Такий факт встановлюється судом в порядку окремого провадження (п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України).
5. Перша спроба легалізувати фактичні шлюбні відносини була здійснена в Законі України "Про власність". В ч. 1 ст. 17 цього закону було вказано, що майно, набуте в результаті спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. В прямому розумінні це положення закону не можна було тлумачити як таке, що стосується фактичного подружжя. По-перше, в ньому було сказано про членів сім'ї, хоча фактичне подружжя, згідно з нормами чинного тоді сімейного законодавства, не визнавалося членами однієї сім'ї. По-друге, в цій нормі йшлося про набуття майна спільною працею членів сім'ї, у той час як фактичне подружжя нерідко складали особи, які проживали в містах і не працювали разом. Незважаючи на ці очевидні обставини, суди почали тлумачити ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" "на користь" фактичного подружжя. На цій підставі вони визнавали майно, набуте сторонами за час спільного проживання, спільним майном сторін.
Після набуття чинності новим СК України визнавати права фактичного подружжя на майно необхідно на підставі ст. 74 СК України, хоча з урахуванням норм Закону "Про власність" право спільної сумісної власності фактичного подружжя суди визнають відносно того майна, яке було набуте не з 2004 p., а з 1991 р.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Зазначення в договорі купівлі-продажу про неперебування в шлюбних стосунках покупця - не може саме по собі спростовувати факт проживання жінки і чоловіка однією сім’єю і спільну власність на квартиру. (ВС КЦС №761/23526/20 від 28.11.2023 р.)
І рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов жінки було задоволено: встановлено факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а трикімнатну квартиру визнано об`єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача. У порядку поділу спільного сумісного майна визнано за кожною зі сторін право на 1/2 частку в праві спільної власності на вказану квартиру. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суди констатували, що сторони тривалий час (більше шести років) спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в спірній квартирі, мають спільну дитину, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом і бюджетом, взаємними правами та обов`язками, спільно розпоряджалися коштами в інтересах сім`ї, зокрема, шляхом придбання квартири, неодноразово разом їздили на відпочинок, з огляду на що дійшли висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову. Чоловік вирішив оскаржити рішення в касаційній інcтанції - але і ВС КЦС не підтримав його доводи. ВС зазначив: Читати повністюЖінка звернулася до суду з позовом до свого “цивільного” (як кажуть в народі) чоловіка про встановлення факту проживання однієї сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна. Справа в тому, що вони познайомились ще у 2009 року, і судячи із показань свідків, спільних світлин, квитків та оплат спільних подорожей, походів до друзів - жили і були разом. Потім на спільні кошти було придбано квартиру, на ім’я чоловіка, і вони разом вкладали у ремонт та облаштування житла, а згодом у них з’явилась спільна дитина, яка була прописана разом із матір’ю у спільній квартирі. Проте чоловік, “спільною” цю квартиру не вважав, і коли відносини почали погіршуватися, заявляв про одноосібну власність на спірне майно. На жаль, “класична” ситуація.
Аналізуйте судовий акт: Проживання сторін в одній квартирі, сплата позивачем заборгованості з ЖКП, участь у проведенні ремонтних робіт, є підставами для встановлення факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу. (ВС КЦС, справа № 395/628/21 від 09.05.2023 р.)
Суди всіх інстанції підтримали доводи чоловіка та задовольнили позов. ВС КЦС з приводу встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу вказав наступне: Положеннями ст. 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Читати повністюПодружжя 2002 по вересень 2005 перебувало у шлюбі. У серпні 2005 році, вони придбали одну квартиру, а вже після припинення шлюбу - другу квартиру. Десь до 2021 року вони проживали разом, а потім розійшлися. Чоловік дізнався про наявність у відповідачки свідоцтва про розірвання їхнього шлюбу в цей час. Відповідно, оскільки саме він працював і займався бізнесом, тоді коли дружина займалася домашнім господарством та не працювала, оскільки він платив комуналку і робив ремонт квартири, оскільки вони були разом прописані і проживали разом, чоловік просив в суді встановити факт спільного проживання їх з відповідачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнати обидві квартири спільною сумісною власністю, належними по ½ частини кожному з подружжя. До справи залучались свідки, долучались довідки, квитанції та інші докази.
Аналізуйте судовий акт: Показання свідків, докази наявності у сторін спільного бюджету, факту здійснення спільних витрат, спільного здійснення підприємницької діяльності – достатні для підтвердження фактичних шлюбних відносин (КЦС/ВС у справі № 554/1251/20 від 22.06.2021)
Якими ж доказами підтверджується цей факт? Раніше ми писали, що показання свідків не можуть бути єдиним доказом в таких категоріях справ. Тут варто перш за все зазначити, що суди приймають практично будь-які докази спільного проживання чоловіка та жінки. У цій справі пара ще з 1988 року проживала разом, вела спільне господарство, мала спільний бюджет тощо. Читати повністюПитання встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім’єю без шлюбу завжди було актуальним, адже правило ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Аналізуйте судовий акт: Якщо державна реєстрація на об’єкт нерухомості відбулася після укладання шлюбу, то таке майно є спільною сумісною власністю навіть якщо будувалося за особисті кошти одного з подружжя витрачені до укладання шлюбу (ВС/КЦС у справі № 682/2493/16-ц)
Ця справа є порадою для того хто заробляє кошти і поступово вкладає їх у квартиру у новобудові. Не поспішай одружуватися, до моменту повного оформлення на себе правовласності, тобто державної реєстрації свого права на цю квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому що треба буде поділитися із майбутнім подружжям.
Хоча навіть і в цьому випадку суд може тебе наздогнати і встановивши, що ти проживав у цивільному шлюбі під час інвестування у будівництво, визнати квартиру об’єктом спільної сумісної власності.
Чоловік до укладання шлюбу вкладав свої особисті кошти частинами у будівництво квартири на підставі договору інвестування. Але сама державна реєстрація права власності чоловіка на оплачену квартиру вже відбулася після укладання шлюбу.
Користуючись цим фактом дружина звернулася із позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на Ѕ частину нерухомого майна, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.
Суд першої інстанції задовільнив позов, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Різні рішення судів у справі як і раніше демонструють відсутність єдиного підходу у застосуванні судами презумпції спільності права власності подружжя на майно, набутого як у шлюбі, так і при проживанні однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Водночас непослідовно також застосовується судами принцип тягаря доказування обставин, необхідних для спростування цієї презумпції.
На прикладі цієї справи слід підкреслити, що досі відкритим є питання, якими доказами САМЕ позивач повинен підтверджувати свою участь у придбанні спірної квартири до укладання шлюбу, або якими засобами доказування доводити факт проживання САМЕ сім’єю без реєстрації шлюбу під час інвестування відповідачем особистих коштів у будівництво. Невизначеність у цих питаннях та непослідовність судів при їх дослідженні призводить до несправедливих рішень.
У підсумку ВС застосував статтю 74 СК України, встановив що спірна квартира була «створена» під час спільного проживання сторін однією сім`єю до реєстрації шлюбу, і тому є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Тобто хоча чоловік і використовував на будівництво квартири свої особисті кошти до укладання шлюбу, позов дружини повинен бути задоволений.
Аналізуйте судовий акт: Показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу (ВС/КЦС у справі № 129/2115/15-ц від 14.02.2018)
Судова практика у справах про встановлення факту проживання чоловіком та жінкою однією сім’єю без реєстрації шлюбу є настільки різнорідною, що кожне наступне рішення вводить юристів у ще більший кут.
З цього розмаїття судових рішень вже не зрозуміло – які ж саме докази є належними та допустимими для встановлення названого факту, що ще потрібно судам для визначення ознак подружнього життя.
У даній справі чоловіком до жінки було подано позов про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю, визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного сумісного майна, встановлення порядку користування земельною ділянкою подружжя.
Вимоги позивача було вмотивовано тим, що з 11 лютого 1989 року до 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі. При цьому з 2010 року по 2015 рік вони проживали як подружжя без реєстрації шлюбу. До укладення шлюбу відповідачу належав на праві приватної власності недобудований житловий будинок на підставі рішення 13 лютого 1984 року. Під час шлюбу зазначений будинок спільними коштами та працею подружжя було добудовано та відремонтовано, в результаті чого його вартість збільшилась.
Апеляційним суд в частині встановлення факту проживання однією сімєю із висновками районного суду погодився.
Незгода з такими рішеннями стала підставою для їх оскарженя відповідачем у касаційному порядку.
Касаційний цивільний суд погодився із доводами касаційної скарги та її задовольнив.
Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
У даному випадку місцевий суд у мотивувальній частині рішення не навів мотивів, з яких він бере до уваги одні докази та відхиляє інші. Зокрема судом не враховано, що для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Вказані обставини судом не встановлено, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.
Аналізуйте судовий акт: КпШС України не передбачав можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, спори про поділ майна в такому випадку слід вирішувати на підставі ЗУ «Про власність» (ВС/КЦС № 163/754/17 від 24.04.19р.)
Хоча і Кодекс про шлюб та сім’ю України, і ЗУ «Про власність» вже давно припинили свою дію, їх положення мабуть ще довго будуть застосовуватися для регулювання майнових спорів між особами в тому випадку, коли права на майно виникли до 1-го січня 2004 року. Тобто до моменту набрання чинності нині діючим Сімейним кодексом України.
Ця справа є прикладом наскільки це важливо розуміти, оскільки раптово майже через 20 років спільного життя в старості можна дізнатися, що будинок тобі не належить…
Ситуація наступна. Чоловік перебував у шлюбі, проте фактично жив сім’єю з іншою жінкою. Разом з цією жінкою чоловік за три роки збудував будинок і оформив право власності на будинок на себе.
Після оформлення власності на будинок на себе – розлучився і через декілька місяців одружився вдруге на жінці, з якою фактично мешкав під час будівництва будинку. Майже через 20 років чоловік помер, і відкрилася спадщина. Законній дружині чоловіка нотаріус відмовив в успадкуванні будинку, і право власності на будинок повністю перейшло до першої дружини померлого та його дітей.
Розуміючи, що право власності на будинок виникло у померлого чоловіка до укладання другого шлюбу дружина звернулася до суду із позовом про визнання факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на нерухоме майно, просила суд визнати її право власності щонайменше на ½ частину домоволодіння.
Хоча суд першої інстанції і задовільнив такий позов, суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, скасував рішення суду першої інстанції і відмовив у задоволенні позову.
ВС обґрунтував своє рішення наступним. Будинок споруджувався з 1998р. по 2001р., а другий шлюб власник будинку уклав після оформлення права власності на будинок також в 2001 році. Тому, до спірних відносин слід застосовувати положення КпШС України, який не передбачає юридичної можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу – це новела діючого тепер Сімейного кодексу України.
ВС наголосив на тому, що вданому випадку має місце спір про поділ майна між особами, які не є сім’єю, і який повинен вирішуватися на підставі положень ЗУ «Про власність», зокрема статті 17 цього Закону.
Тобто чоловік та жінка розглядаються судом як громадяни, які об’єдналися для спільної діяльності – будівництва будинку, і розмір частки кожного в створеному нерухомому майні має визначатися ступенем його трудової участі. Водночас саме позивач повинен доводити ступень своєї трудової участі у спорудженні домоволодіння передбаченими ЦПК України засобами доказування.
В матеріалах справи такі докази відсутні. Надана позивачкою довідка про заробітну плату за час будівництва та показання свідків про фізичну участь позивачки у будівництві такими доказами не вважаються.
Окремо ВС підкреслив, що висновок суду першої інстанції про те, що КпШС України прямо не передбачає заборони на встановлення факту проживання однією сім’єю у разі знаходження будь - кого в іншому шлюбі є помилковим, оскільки жінка та чоловік одночасно можуть перебувати тільки в одному шлюбі. Право на новий шлюб цивільний чи офіційний виникає у особи лише після припинення попереднього шлюбу. Такий стан речей передбачений і в діючому Сімейному кодексі України.
Аналізуйте судовий акт: Визначаючи правовий режим майна, набутого в «цивільному шлюбі», слід, зокрема, доводити факт його спільного створення та наявності в сторони відповідних коштів на момент придбання майна та джерела їх походження (справа № 712/14246/15-ц, 19.07.17)
Так званим цивільним шлюбом є відносини жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю та при цьому не є одруженими. Закон же визначає такі відносини чоловіка і жінки як «фактичні шлюбні відносини» або «сім’я». Що до судових справ по цій «тематиці», то, як правило, вони зводять до спорів про поділ майна, створеного чи придбаного в період перебування у подібних відносинах. Адже, відповідно до частини першої статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Ця судова справа саме по це.
Позивачка звернулася до суду із позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що на початку 2013 року познайомилася з відповідачем у себе на роботі, куди він прийшов як клієнт. Їхні стосунки стрімко розвивалися, вони спочатку періодично почали ночували один у одного, а з лютого 2014 року почали проживати однією сім'єю до травня 2015 року. За цей період між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю: вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство. За час спільного проживання ними було придбано за спільні кошти декілька об'єктів нерухомості, які зареєстровані на праві власності за відповідачем.
Просила встановити, що вони проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу; визнати їх спільною сумісною власністю житловий будинок з надвірними спорудами, земельну ділянку та інше майно; поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності сторін.
Рішенням районного суду позов був задоволений частково. Встановлений факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнано спільною сумісною власністю житловий будинок, земельну ділянку, тощо. Але апеляційним судом це рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено, з чим погодився і суд касаційної інстанції.
При цьому ВГСУ, зокрема зазначив, що позивач не надала належних, допустимих та безспірних доказів того, що вона з лютого 2013 року по жовтень 2015 року проживала однією сім'єю з відповідачем, вела з ним спільне господарство, мала спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, тобто що між ними в цей період часу мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю, у розумінні ст. 74 СК України.
При вирішенні питання щодо правового режиму спірного майна, мають бути встановлені факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовані час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте),а також мету придбання майна, що і дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Суд касаційної інстанції, приймаючи рішення, також послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України № 6-2253цс15 від 08 червня 2016 року,
ВССУ, нажаль, не вдавався де ретельної оцінки доказів на користь саме такого рішення, але вони досить докладно були досліджені під час розгляду справи в апеляційному суді Черкаської області ( в ЕДРСР, справа за № 22-ц/793/279/17).
Зокрема, суд зазначав, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази факту внесення позивачкою грошових коштів при придбанні спірного, навіть не надано доказів про наявність у неї таких коштів на момент придбання майна та джерел їх походження.