Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину

1. Для стимулювання учасників сімейних відносин до виконання своїх обов'язків у СК України закріплено низку норм, які передбачають міри відповідальності за їхнє невиконання. Однією з яскравих новел є відповідальність у вигляді неустойки за прострочення сплати аліментів. У КпШС України 1969 р. не містилося норми, яка закріплювала б спеціальну форму відповідальності за неналежне виконання аліментного зобов'язання.

2. Проблеми сімейно-правової відповідальності завжди викликали гострі дискусії. У науці не вироблено єдиної позиції по багатьом моментам аж до теперішнього часу. Наріжним каменем є питання про те, чи можна вважати примусове стягнення аліментів мірою відповідальності. Це питання вирішується окремими вченими у різні способи залежно від того, який зміст вони вкладають у поняття санкції й відповідальності.

На думку одних учених, стягнення аліментів у судовому порядку саме по собі вже є юридичною відповідальністю, оскільки обов'язок тут здійснюється в результаті владного примусового втручання держави. Те, що ніяких додаткових обов'язків до тих, які батьки мали до моменту покладення на них юридичної відповідальності, не виникає, не вважається принциповим. Поряд з цим свого часу пропонувалося виділяти як специфічну рису сімейно-правової відповідальності те, що вона не виражається у формі покладання додаткового обтяження на зобов'язану особу.

Інші вчені вважають, що стягнення аліментів у судовому порядку не є відповідальністю, хоч і являє собою санкцію, тому що містить елемент примусу. Не будь-яка санкція, що встановлена у випадку порушення зобов'язання, є реалізацією відповідальності. Санкції поділяють на дві основні групи: міри відповідальності й міри захисту. Тобто поняття санкції й відповідальності не ідентичні. Відповідальність являє собою систему заходів примусового характеру, які застосовуються до правопорушника й викликають в його майновій сфері негативні наслідки. При стягненні аліментів у судовому порядку платник не несе жодного додаткового обтяження. На думку окремих учених, широке розуміння відповідальності, коли примусове виконання обов'язку саме по собі вважається мірою відповідальності, приводить до фактичної безвідповідальності, оскільки така відповідальність нічим не обтяжує правопорушника, окрім примусового виконання того обов'язку, який існував незалежно від (без) правопорушення3. У зв'язку із цим у юридичній літературі пропонувалося ввести систему спеціальних мір відповідальності, зокрема закріпити в сімейному законодавстві відповідальність за несплату аліментів.

Таким чином, необхідно відзначити прогресивність норми коментованої статті, в якій уперше в сімейному законодавстві передбачена спеціальна міра відповідальності за прострочення сплати аліментів - неустойка (пеня).

3. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, що боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. В теорії розрізняють законну та договірну неустойки. Законною є неустойка, яку закріплено в законі. Відповідно договірною є неустойка, якщо вона визначена сторонами в договорі.

Згідно з ч. 1 коментованої статті розмір законної неустойки (пені) складає один відсоток від суми несплачених аліментів за кожний день прострочення.

Словосполучення "суми несплачених аліментів за кожний день прострочення", яке використовується в законі, на практиці одержало різні тлумачення. Деякі суди при визначенні розміру неустойки рахують неустойку, виходячи із загальної суми боргу, яка збільшується кожного місяця. Це призводить до невиправданого збільшення розміру неустойки. Тому треба наголосити на тому, що при вирахуванні розміру неустойки сума боргу за попередній час до заборгованості за наступний час не додається. При щомісячній сплаті аліментів сума неустойки рахується за кожен окремий місяць. Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 550 ЦК України відсотки на неустойку не нараховуються. Таким чином, при щомісячній сплаті аліментів сума неустойки (пені) визначається у розмірі одного відсотка від суми аліментів за кожен день прострочення. Наприклад, 1 % від 100 грн. (сума аліментів за місяць) при простроченні в один місяць (з тридцяти днів) складатиме 30 грн. Заборгованість за три місяці буде складати приблизно 90 грн., за шість місяців відповідно - 180 грн. Сума неустойки варіюватиметься залежно від кількості днів в місяці, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 552 ЦК України сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Таким чином, сплата неустойки не звільняє платника аліментів від виплати заборгованості за аліментами.

4. При розгляді справ про стягнення аліментів суд відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен роз'яснювати сторонам їхню відповідальність за прострочення сплати (п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15.05.2006 p.). Втім, залучення до відповідальності платника аліментів є правом, а не обов'язком одержувача аліментів. Тому неустойка не стягується, якщо одержувач відмовляється від здійснення такого права.

5. За загальним правилом умовою застосування юридичної відповідальності є винна протиправна поведінка особи. Стягнення неустойки можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти, наприклад, у зв'язку з її ухиленням від сплати аліментів, розшуком, перебуванням за кордоном тощо.

Якщо заборгованість утворилася з вини інших осіб, стягнення неустойки не допускається. Відповідно до ч. 3 ст. 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку у випадку, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (ст. 617 цього Кодексу). На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками (п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15.05.2006 p.). Платник аліментів також не повинен нести відповідальність, якщо заборгованість утворилася у зв'язку з несвоєчасним або неправильним перерахуванням аліментних сум бухгалтерією організації, у якій працює платник. Згідно з російським законодавством в такому випадку одержувач аліментів може позивати проти організації про стягнення суми, яка підлягає утриманню з боржника (платника аліментів) і яка не утримана з вини цієї організації. При цьому стягувач звільняється від сплати державного збору (ч. 2 ст. 394 ЦПК РФ, ст. 91 Закону РФ "Про виконавче провадження"). В українському законодавстві цей момент відповідним чином не врегульований.

Стягнення неустойки не допускається, якщо заборгованість утворилася з вини виконавчої служби, наприклад, внаслідок несвоєчасного оформлення, пересилання виконавчого листа, іншої затримки з виконанням рішення суду про стягнення аліментів у зв'язку з недоліками в діяльності органів виконавчої служби. Відповідно до законодавства рішення суду про стягнення аліментів у межах платежів, обчислених за один місяць, а також про стягнення всієї суми боргу по цих виплатах, якщо рішенням передбачене її негайне стягнення, підлягає негайному виконанню (ст. 367 ЦПК, ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 p. № 606-XIV). Державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчого документа й у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" провадить відповідні виконавчі дії. По виконавчих документах про стягнення аліментних платежів виконавець починає вчиняти виконавчі дії не пізніше, ніж в 5-ден-ний строк від дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Якщо заборгованість утворилася у зв'язку з порушенням державним виконавцем строків здійснення виконавчого провадження, неустойка із платника аліментів не стягується.

Невірно триматися думки, що в одержувача аліментів не виникає права на неустойку, якщо платник аліментів доведе, що їх несплата стала наслідком його тяжкої хвороби2. Відповідно до коментованої статті відповідальність платника не настає, якщо заборгованість за аліментами утворилася не з його вини. В СК України не визначено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, в даному випадку слід звернутися до норм цивільного законодавства (ст. 8 СК України), які визначають підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної чинності. Таким чином, тяжка хвороба платника аліментів не може розглядатися як підстава звільнення його від відповідальності. Разом з тим ця обставина може бути врахована судом при вирішенні питання про повне або часткове звільнення платника від сплати заборгованості за аліментами (див. ч. 2 ст. 197 СК України і коментар до неї).

6. Форма вини платника аліментів не має принципового значення.

При розгляді справи суд виходить із презумпції вини платника аліментів. Відповідно до ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

7. Обсяг заборгованості, що підлягатиме стягненню, залежить від того, в яких діях полягала винна поведінка платника аліментів. Заборгованість за аліментами стягується за весь минулий час тільки в тому випадку, якщо аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або з перебуванням його за кордоном (див. ч. 2 ст. 194 СК України і коментар до неї). В свою чергу загальний розмір коштів, що стягуватимуться як неустойка, залежатиме від часу, за який стягуватиметься заборгованість. Відповідно до російського законодавства стягнення заборгованості за аліментами за весь минулий період і неустойки можливе у випадку, якщо стягнення аліментів не провадилося з вини платника аліментів незалежно від того, в чому полягали його винні дії(ч. 2 ст. 113, ст. 115 СК РФ).

8. Коментована стаття розрахована винятково на випадки сплати аліментів у судовому порядку. В ній зазначено, що одержувач має право на неустойку у разі прострочення сплати аліментів, стягуваних за рішенням суду. Якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а відповідно до укладеного між батьками договору, передбачена ст. 196 СК санкція застосовується при наявності прямої вказівки на це в договорі (п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р. "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів").