Стаття 41. Порядок виконання покарання у виді виправних робіт

136

137

1. Виправні роботи у практиці застосування кримінальних покарань мають важливе попереджувальне і виховне значення відносно осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості і виправлення яких можливе без ізоляції від суспільства на основі участі засуджених у суспільно корисній праці, в поєднанні з заходами громадського впливу з боку колективу, у якому вони працюють.
2. Виправні роботи, маючи властивість кари, у той же час володіють більшими можливостями для ефективного досягнення мети виправлення без ізоляції засуджених від суспільства, здійснення карально-виховного впливу на засуджених, оскільки вони, залишаючись на свободі, у більшості випадків продовжують працювати у тому ж колективі, в якому працювали до засудження. Це полегшує контроль за поведінкою та роботою засуджених та допомагає знайти найбільш ефективні засоби їх виправлення та ресоціалізації.
3. Виправні роботи застосовуються лише як основна міра кримінального покарання у разі: а) коли така міра покарання передбачена санкцією статті кримінального закону; б) призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено законом (ст. 69 КК України); в) заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким покаранням (ст. 82 КК України); г) коли виправними роботами замінюється штраф у випадках злісного ухилення від його сплати (ст. 53 КК України).

За роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (Постанова від 24.10.2003 р. № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання"), відповідно до ст. 57 КК України виправні роботи можуть бути призначені, як правило, особам, котрі вчинили менш небезпечні злочини і не потребують ізоляції від суспільства. Виправні роботи призначаються тільки працюючим і відбуваються за місцем роботи засуджених. Суди не повинні призначати виправні роботи особам, які вчинили злочини, пов'язані з виконанням ними службових або професійних обов'язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь.

Цей вид покарання призначається тільки працездатним особам з урахуванням, по можливості, їх спеціальності. Тому вони не можуть бути застосовані до вагітних жінок, і жінок, які перебувають

у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, осіб, які до-сягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Щодо неповнолітніх слід враховувати забезпечення належного нагляду за їх поведінкою і здобуттям ними виробничої кваліфікації, саме через це виправні роботи не призначаються неповнолітнім, які не досягли шістнадцятирічного віку.

4. Виправні роботи призначаються строком від шести місяців до двох років, з відрахуванням із заробітку засуджених від 10 до 20% в доход держави протягом строку відбування покарання. Ви бір конкретних розмірів відрахувань із заробітку залежить від об ставин конкретної справи: тяжкості вчиненого злочину, його ха рактеру, особи винного, його матеріального, майнового, сімейного становища і вимог закону про індивідуалізацію покарання. Міні мальний відсоток відрахувань на практиці застосовується також і до неповнолітніх. Призначаючи покарання у виді виправних ро біт, суд зобов'язаний визначити розмір відрахувань із заробітку або грошового забезпечення засудженого. Відсутність вказівки на цей розмір є підставою для скасування вироку.

За роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (Постанова від 24.10.2003 р. № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання"), при призначенні у виді виправних робіт за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) допускаються поглинення, часткове або повне складання як строків виправних робіт, так і розмірів відрахувань у доход держави, а за кількома вироками (ст. 71 КК України) - лише складання строків цих покарань.

5. Слід звернути увагу на певні особливості призначення та ви конання виправних робіт при заміні невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким покаранням (ст. 82 КК Укра їни).

Згідно з рішенням Апеляційної комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі Державного департаменту України з питань виконання покарань № 1 від грудня 2003 р., установи виконання покарань зобов'язані з метою якісного розгляду судами питання відповідно до ст. 82 КК України (в тому числі і щодо заміни невідбутої частини покарання у виді обмеження волі виправними роботами), матеріали з цього питання подавати до суду тільки у разі наявності довідки з організації, підприємства або установи, де особу передбачається працевлаштувати, та про надання засудженому житлової площі на період виконання цього виду покарання (іншими словами - розраховувати на подібну зміну невідбутої частини покарання виправними роботами можуть тільки особи, що документально підтвердили своє майбутнє працевлаштування та забезпечення житлом).

138

139

Крім того, за роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (Постанова від 26.04.2002 р. № 2 "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким"), при цьому більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК України для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутий строк покарання, призначеного вироком. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким взагалі не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).

Виходячи з цього, в разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі виправними роботами, їх строк не може бути меншим за 6 місяців та не може бути більшим за 2 роки. Тобто, до осіб, у яких невідбута частина покарання на момент відбуття частини строку покарання, встановленої у ст. 82 КК України, менша за 6 місяців або є більшою за два роки, подібна заміна взагалі не може бути застосована. Це також стосується всіх тих категорій осіб, яким виправні роботи не можуть бути призначені відповідно до ст. 57 КК України (наприклад, жінки, що мають дітей віком до 14 років).

У разі прийняття судом на підставі подання адміністрації установи виконання покарань рішення про застосування ст. 82 КК України щодо вищевказаних засуджених, кримінально-виконавча інспекція повинна звертатись до прокуратури для внесення касаційного подання на нього.

1. Виконання покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію та включає в себе: облік засуджених осіб; роз'яснення порядку та умов відбування покарання; контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими особами і власником підприємства за місцем роботи засуджених осіб; проведення виховної роботи із засудженими особами; контроль за поведінкою засуджених осіб; винесення подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з'явились за викликом до інспекції без поважних причин; проведення початкових розшукових заходів засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, та передача матеріалів до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; надання дозволу на звільнення з роботи засуджених осіб за власним бажанням протягом строку відбування покарання; проведення інших заходів, передбачених законом.
2. Адміністративне стягнення у виді виправних робіт, хоча це і не передбачено КВК України, також покладається на кримінально-виконавчу інспекцію. Так, відповідно до Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, стягнення у виді виправних робіт виконується на підставі постанови суду з урахуванням особливостей, передбачених законодав-

ством України про адміністративні правопорушення, за місцем роботи засуджених осіб відповідно до ст. 322 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

8. Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприєм стві незалежно від форми власності за місцем роботи засудженої особи (ч. 1 ст. 41 КВК України). Особи, засуджені до виправних робіт, не тільки залишаються працювати на тому підприємстві, на якому вони працювали до засудження, а й на тій же самій посаді чи роботі. Переведення вказаних осіб на іншу посаду чи роботу здійснюється на підставах, передбачених законодавством про пра цю, за винятком обмежень, установлених вироком суду та кримі нально-виконавчим законодавством.

Виправні роботи у відповідності до ст. 31 Кодексу України про адміністративні правопорушення також відбуваються за місцем постійної роботи правопорушника (ч. 2 ст. 322 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

9. Ефективність виправних робіт (як і інших видів покарань) залежить не тільки від правильного призначення даного покаран ня судом, а й від суворого дотримання законності при його вико нанні, від своєчасного виконання вироку. Несвоєчасне, із запіз ненням, виконання вироку значно знижує його ефективність. Тому судові органи й кримінально-виконавчі інспекції, на яких покладено функцію виконання покарання у виді виправних робіт, зобов'язані вживати всі необхідні заходи до своєчасного виконан ня покарання та вироку, що, перш за все, і обумовило визначення в законі строку, протягом якого вирок повинен бути приведений до виконання.

Про підстави законодавчого закріплення двох моментів, від яких відраховується строк звернення вироку до виконання, дивись коментар до ст. 36 КВК України.