с
1. Законодавець залишається певною мірою прибічником інформаційної моделі доказів. Зважаючи на це, докази - це єдність фактичних даних (інформації) і їх процесуальних джерел. В основі такого підходу до поняття доказів лежить теорія відображення, згідно з якою подія злочину для органів розслідування, прокурора, захисника та суду є минулою. Злочин являє собою певну сукупність відповідних явищ, предметів, процесів, що відбуваються в навколишньому середовищі, а тому вступає в контакт з багатьма іншими явищами об'єктивної дійсності, в результаті чого залишаються відображення у формі матеріальних слідів, станів предметів, динамічних і статичних процесів, а також ідеальних слідів - у свідомості людей. Це дає можливість поновити "картину" вчиненого злочинного діяння або встановити його відсутність. Факти і обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, поділяються на дві групи: 1) перераховані в ст. 91 КПК (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні), 2) ті, які не входять в коло цих питань; їх можна назвати побічними фактами. Останні виникають у момент вчинення злочину, до і після нього. Причини їх утворення можуть бути різними. Вони продовжують існування після вчинення злочину, не змінилися або змінилися, але не втратили важливих для доказування властивостей. До них можна віднести: а) факти, що належать до матеріальних наслідків вчинення злочину (пошкоджений автомобіль, замки на дверях, розбиті вікна, одяг потерпілого тощо); б) ті, що зберегли продукти злочинної діяльності (підроблені документи, гроші тощо); в) знайдені предмети злочинного посягання (викрадені речі, документи); г) обстановка на місці вчинення злочину; ґ) факти, що вказують на ознаки зовнішності особи, яка вчинила злочин (зріст, колір волосся, ознаки обличчя).
2. Побічні факти перебувають в обставинах, які підлягають доказуванню, в необхідних і випадкових, просторово-часових, причинно-наслідкових, безпосередніх і опосередкованих зв'язках. Пізнання обставин, які підлягають
223
доказуванню, і побічних доказів здійснюється опосередковано і безпосередньо (логічне доказування). Учасники процесу пізнають злочин як подію минулого завдячуючи інформації, яку несуть про нього докази. Виходячи з цього, обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК), пізнаються опосередковано, оскільки вони сторонам і суду стали недоступними для безпосереднього сприйняття. Відтак, докази становлять з'єднуючий ланцюг між свідомістю учасників процесу, що здійснюють чи беруть участь у доказуванні, та подією злочину, яка пізнається.
Безпосереднє пізнання слідчим, судом обставин, що підлягають доказуванню, та побічних доказів може мати правове значення, якщо воно відбувалося в кримінальному процесуальному провадженні при проведенні тих дій, які передбачені Кримінальним процесуальним кодексом, у встановленому порядку і закріплені в протоколах. В тих випадках, коли таке пізнання здійснюється поза межами процесу прокурором, слідчим, дізнавачем, суддею, слідчим суддею, це є перешкодою для участі у розслідуванні чи судовому розгляді цієї справи.
3. Стаття 84 КПК проводить розмежування між фактами та обставинами. Факти - це подія, явище, що відбулося в дійсності. Обставини - це явище супутнє чому-небудь, яке супроводжує що-небудь, ту чи іншу сторону справи. Якщо дотримуватися етимологічного та логічного значення цих понять в кримінальному процесуальному провадженні, то фактами слід вважати події, з приводу яких ведеться процес, а обставини - це те, що пов'язане з цими фактами, що їх характеризує. Так, подія злочину і вчинення його підозрюваним, обвинуваченим це факт, а місце, час його вчинення - це обставини. Таке розмежування між фактами та обставинами у кримінальному процесуальному провадженні є умовним, оскільки вони є взаємозалежними. Без місця, часу і способу вчинення злочину не можна визначити факт установленим.
4. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. "Фактичний" означає стан чого-небудь відповідний фактам, що відображаї ль дійсність. Дані - це інформація, яка необхідна для висновку чи прийняття ,ріцення. Відтак, фактичні дані - це дані, для якого-небудь рішення, висновк)/, dio відображають дійсність. Відповідно до змісту коментованої норми фактичні дані - це відомості, отримані у порядку, встановленому КПК про наявність чи відсутність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження.
5. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 84 КПК докази повинні бути отримані у передбаченому КПК порядку. Це означає, що доказами можуть бути лише ті фактичні дані, які отримані в результаті проведення слідчих (розшукових), негласних (розшукових) дій, які передбачені Кодексом, і в тому порядку, як це передбачено відповідною процесуальною дією.
У ст. 223 КПК викладені загальні умови щодо їх проведення (мета, підстави, участь і присутність осіб, інтереси яких можуть бути порушені або обмежені, час і місце їх проведення, участь у проведенні слідчої (розшукової)
224
дії осіб, які їх ініціювали, участь понятих, недопущення проведення слідчих (розшукових) дій після закінчення строків досудового розслідування). Крім того, конкретизована процесуальна форма проведення слідчих (розшукових) дій як допит (ст.ст. 224-227 231 КПК), пред'явлення для впізнання (ст.ст. 228-232 КПК), обшук (ст.ст. 233-236 КПК), огляд (ст.ст. 237-239 КПК), слідчий експеримент (ст. 240 КПК), освідування особи (ст. 241 КПК), експертиза (ст. ст. 242-245 КПК).
6. На відміну від гласних слідчих (розшукових) дій, негласні слідчі (розшукові) дії проводяться таємно, відомості про факт їх проведення підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених Кодексом (ч. 1 ст. 246 КПК). У главі 21 КПК закріплені загальні умови проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 246 КПК), порядок отримання дозволів на їх проведення (ст. ст. 247-251 КПК), фіксація ходу та результатів (ст. 252 КПК) тощо. Порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій не викладається. Він визначається залежно від конкретної ситуації. Водночас, це не означає, що результати таких дій автоматично будуть набувати статусу доказів. Отримані матеріали підлягають перевірці на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій. Так, особи, які їх проводили або були залучені до їх проведення, можуть бути допитані як свідки. Крім цього, як зазначається у ч. 1,3 ст. 256 КПК, можуть бути допитані також особи, з приводу дій або контактів яких проводилися такі дії. Це означає, що матеріали, отримані в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, повинні вказувати на джерело їх походження, щоб у відповідній ситуації існувала можливість дослідження та пояснень авторів матеріалів чи обізнаних із ними осіб. Така перевірка може здійснюватися за участі сторін, зокрема, в умовах закритого судового засідання, шляхом допитів, проведенням експертиз, експериментів та інших гласних слідчих (розшукових) дій, а також співставленням з доказами, отриманими за результатами гласних слідчих (розшукових) дій. Із цього випливає, що відомості, отримані в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, можуть використовуватися в доказуванні, якщо вони отримані із процесуальних джерел, передбачених ч. 2 ст. 84 КПК.
7. Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню не тільки суд, а й слідчий, прокурор, слідчий суддя. Іншими словами, доказами за приписами цієї статті визнаються як ті, що отримані на досудовому провадженні, так і ті, що досліджені в судовому засіданні. Проте це не означає, що всі докази, зібрані стороною обвинувачення в ході досудового провадження, можуть бути визнані такими за результатами судового дослідження. Так, у ч. 4 ст. 95 вказується, що суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, у п. 2 ч. З ст. 374 КПК також наголошується, що у мотивувальній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин і досліджені безпосередньо в суді. Докази, отримані на досудовому
225
розслідуванні, можна використовувати лише для прийняття рішень у цій стадії. Судові рішення обґрунтовуються лише доказами, дослідженими і визнаними судом. Із цього випливає, що докази в КПК поділяються на досудові і судові. Аналіз відповідних положень КПК свідчить про те, що в них унормовані правові механізми впливу сторони захисту на формування доказів у стадії досудо-вого розслідування і судового розгляду. Тому інформаційна основа доказів підсилюється логічною складовою - фактами-аргументами, які можуть впливати на оцінку фактичних даних. Реально у процедурі формування доказів, а також в інтерпретації їх змісту можуть брати участь конкуруючі суб'єкти, що може призвести до активізації доказів, зміни їх змісту, ослабленні доказової сили чи навіть ліквідації.
8. У процесуальній літературі поняттям "джерела доказів", "процесуальні джерела доказів" надається різне значення: як форма, вид доказів, засоби доказування, носії інформації. В ч. 1 ст. 84 КПК йдеться про фактичні дані, наявність чи відсутність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Вони відображають зміст та об'єктивну основу доказів. Під показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів слід розуміти процесуальні джерела, тобто матеріальну форму, в якій містяться і за допомогою якої передаються фактичні дані. Такі джерела гарантують отримання найбільш повних і достовірних фактичних даних, що є важливою умовою допустимості доказів. З урахуванням цього, під доказами в кримінальному процесі слід розуміти єдність фактичних даних і їх процесуальних джерел. Залежно від способу і процесуального режиму отримання і їх характеру законодавець сформулював конкретну вимогу про те, що доказами можуть бути тільки показання, речові докази, документи, висновки експертів, незалежно від того, чи вони отримані в результаті гласних чи негласних слідчих (розшукових) дій.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Витяг з ЄРДР не може бути доказом у справі, оскільки вказаний реєстр призначений для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру (ВС/ККС у справі № 761/28347/15-к від 09.09.2020)
Правова природа інформації, яка міститься у ЄРДР як процесуального документу на даний час є невизначеною.
Свого часу Касаційний кримінальний суд вказував, що витяг з ЄРДР у жодному разі не може підтверджувати те, що керівником прокуратури було прийнято рішення про визначення групи прокурорів адже у матеріалах справи була відсутня відповідна постанова на підставі якої така інформація і була внесена до ЄРДР.
Однак пізніше ККС свою позицію змінив і вказав про те, що витягу з ЄРДР у якому вказано дані прокурорів, які є процесуальними керівниками цілком достатньо і ніякої постанови непотрібно.
Ось така стала судова практика, отаке різноманіття думок.
У даній справі районним судом чоловіка було засуджено за ч. 1 ст. 301 КК України за те, що він нібито розмістив на сайті знайомств свій оголений статевий орган.
Однак, апеляційний суд вказаний вирок скасував та виправдав бідолаху.
Прокурором на таку ухвалу апеляційного суду було подано касаційну скаргу, яку ККС залишив без задоволення.
Приймаючи таке рішення Касаційний кримінальний суд у своїй постанові, зокрема, вказав, що посилання сторони обвинувачення на витяг з ЄРДР про внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення не може бути доказом вини особи у вчиненні злочину.
Так, реєстр є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у Положенні про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.
Аналізуйте судовий акт: Постанови про проведення НСРД із грифом обмеження мають бути відкриті захисту та долучені до матеріалів справи, інакше отримані на їх підставі докази - є недопустимими (ВС/ККС у справі № 748/3070/15-к, від 12 квітня 2018 р.)
Без перебільшення знакова постанова ВС, яка абсолютно конкретно тлумачить статус постанов прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій із грифом обмеження. Тлумачення просте: такі постанови ні чим не відрізняються від інших матеріалів досудового розслідування, і як усі інші матеріали досудового розслідування ці постанови незважаючи на гриф повинні бути залучені до матеріалів провадження та відкриті захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України.
Якщо постанови про проведення НСРД не будуть долучені до матеріалів провадження та відкриті стороною обвинувачення на стадії закінчення досудового розслідування, то докази отримані на підставі цих постанов є недопустимими на підставі ст. 86 КПК України. Тобто суд не може посилатися на такі недопустимі докази при ухваленні судового рішення.
Все інше, зокрема гриф обмеження чи інші грифи секретності, щодо постанов про проведення НСРД, не мають значення.
Так, у цій справі хлопця, звинуватили у скоєнні злочину, передбаченого ст. 307 КК України. Обвинувачений себе винним не визнав. У матеріалах кримінального провадження містилося багато доказів його провини, проте всі вони були отримані на підставі постанов прокурора про проведення НСРД.
Суд першої інстанції ухвалив виправдувальний вирок. Суд виправдав обвинуваченого посилаючись саме на недопустиме порушення кримінального закону, тобто на порушення ст. ст. 290, 86 КПК України.
Суд апеляційної інстанції скасував виправдувальний вирок і ухвалив обвинувальний вирок. Суд касаційної інстанції скасував обвинувальний вирок і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Зокрема ВС підкреслив неправильність позиції суду апеляційної інстанції про таке. «На час відкриття матеріалів постанови прокурора про проведення стосовно ОСОБА_2 негласних слідчих дій мали гриф обмеження та не могли бути долучені до матеріалів провадження. Крім того, постанови, як форма вираження процесуального рішення прокурора, відповідно до ст. 84 КПК України, не є доказом. Перевірка законності підстав для надання дозволу на проведення стосовно особи негласних слідчих дій віднесено до компетенції слідчого судді апеляційного суду, а не місцевого.»
Отже, постанова про проведення НСРД є і процесуальною формою вираження рішення прокурора, і доказом в розумінні ст. 84 КПК України. Оцінюючи цей документ суд може дійти висновку, чи були у органу досудового розслідування наявні законні підстави для проведення оперативно-розшукових заходів, результати яких виступають доказами у кримінальному провадженні.
Якщо така позиція колегії суддів Другої судової палати ККС/ВС «встоїть» у Великій Палаті Верховного Суду, то у майбутньому це кардинально змінить як усю судову практику з приводу допустимості доказів, так і саму роботу правоохоронних органів.