1. Кримінальне провадження має .яскраво виражений публічний (від лат. ри-blicus - суспільний) характер, той, що обумовлений насамперед суспільним, а не приватним інтересом. Завдання кримінального провадження (ст. 2 КПК) можуть бути успішно вирішені в першу чергу зусиллями органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді і суду. Всі ці органи є органами держави і кожен з них виконує у кримінальному провадженні свою функцію офіційно (ex officio), за своїм призначенням. Без їх офіційної діяльності кримінальне провадження неможливе. Тож публіка (народ, об'єднаний державою) покладає на слідчого, прокурора обов'язок невідкладно (але не пізніше 24-х годин) після надходження заяви чи повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або самостійного виявлення його ознак внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочати розслідування без будь-чиєї згоди чи вказівок.
2. В особливих випадках, зокрема, коли кримінальне правопорушення вчиняється на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під її прапором або з її розпізнавальними знаками і приписане порту, розташованого в Україні, а рівно ж на території дипломатичних представництв та консульських установ, проведення необхідних процесуальних дій до доставления особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, до України і передачі матеріалів слідчому чи прокуророві, покладається на капітанів суден та керівників дипломатичних представництв і консульських установ (див. коментар до глави 41 КПК).
3. Обов'язок слідчого, прокурора розпочати досудове розслідування у формі досудового слідства (стосовно злочинів) чи у формі дізнання (стосовно кримінальних проступків), вжити під час нього всіх необхідних заходів, передбачених КПК, для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, стосується переважної більшості кримінальних правопорушень. Обвинувачення у них має публічний характер. Воно здійснюється від імені держави. Засада публічності передбачає низку обов'язків, а саме: 1) зобов'язує слідчого, прокурора розпочати досудове розслідування у всіх випадках встановлення ознак кримінального правопорушення; 2) зобов'язує прокурора підтримувати обвинувачення в суді; 3) зобов'язує всі установи, службових осіб і громадян виконувати законні рішення, вимоги, запити, доручення органів досудового розслідування і прокурора.
4. Крім кримінального провадження у формі публічного обвинувачення, яке реалізується слідчим і прокурором (стороною обвинувачення) КПК передбачає в окремих випадках провадження у формі обвинувачення приватного. Завершення кримінального провадження у формі "чистого" приватного обвинувачення відбувається лише у разі, якщо прокурор (публічний обвинувач) відмовляється в суді від підтримання обвинувачення, з чим не погоджується потерпілий і виявляє ба-
92
жання (згоду) здійснювати обвинувачення особисто. В такому випадку кримінальне провадження набуває характеру приватного (див. коментар до ст. 340 КПК).
Що ж стосується провадження, яке КПК іменує "кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення" (глава 36 КПК), то його радше називати приватно-публічним обвинуваченням. Справа у тому, що кримінальне провадження стосовно перелічених у ст. 477 КПК кримінальних правопорушень розпочинається слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілої особи. Без такої заяви-волевиявлення названі учасники провадження його не вправі розпочинати. В цьому проявляється перший елемент приватності такого провадження. У випадку надходження заяви від потерпілого щодо вчинення стосовно нього кримінального правопорушення слідчий, прокурор зобов'язані внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочати його. Ця ж діяльність вже є проявом засади публічності. Другим елементом прояву приватності у цьому виді кримінального провадження є можливість укласти за ініціативою потерпілого чи підозрюваного або обвинуваченого угоди про примирення. Така угода може бути укладена аж до виходу суду до нарад-чої кімнати для ухвалення вироку (див. коментар до ст. 469 КПК). Якщо ж така угода не була досягнута, то провадження набуває публічного характеру. Тож, як видно, у цьому виді кримінального провадження елементи приватності переплітаються з елементами публічності, і його варто було законодавцеві назвати "кримінальне провадження у формі приватно-публічного обвинувачення".
5. На жаль КПК не передбачив положення свого попередника (КПК 1960 р.) про право прокурора розпочати досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ст. 447 КПК, за відсутності відповідної заяви потерпілої особи у тих випадках, коли її вільному волевиявленню перешкоджали фізичні чи психічні недоліки, знаходження залежно від правопорушника тощо. На такі випадки необхідно було б поширити дію засади публічності, давши право прокуророві розпочати кримінальне провадження за власною ініціативою та згодою потерпілої особи. Адже прокурор вправі в справах публічного обвинувачення за власною ініціативою пред'явити цивільний позов в інтересах не лише держави, а й громадян, які через фізичний стан, матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права (п. 12 ч. 2 ст. 36 КПК).
page
youtube
