Стаття 76. Обов’язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може по­класти на засудженого такі обов’язки:

1. попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
2. не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримі­нально-виконавчої інспекції;
3. повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживан­ня, роботи або навчання;
4. періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції;
5. пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

1. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється кримінально-ви­конавчою інспекцією за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.

(Стаття 76 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 1254-УІ від 14 квітня 2009 р.)

1. У випадку звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може по­класти на засудженого один або декілька обов’язків, вичерпний перелік яких перед­бачено в ч. 1 ст. 76 КК. Покладання інших обов’ язків, будь-яке доповнення до покла­дених обов’язків або звільнення засудженого від виконання обов’язку законом не передбачено. Обов’язки, які покладені на засудженого, повинні виконуватися ним тільки протягом іспитового строку.
2. Закон надає право суду покласти на засудженого такі обов’язки:

• попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого, що означає якоюсь мірою компенсувати заподіяну йому моральну шкоду. Покладання цього обов’язку несе в собі певний вплив виправного характеру і корисне при засудженні за менш тяжкі злочини особливо проти здоров’я, честі, гідності, проти громадського порядку, моральності тощо (про поняття «потерпілий» див. ч. 1 ст. 55 КПК та ко­ментар до ст. 46 КК);
• не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримі­нально-виконавчої інспекції. Покладання цього обов’язку означає заборону судом без дозволу кримінально-виконавчого органу виїжджати за межі України на по­стійне проживання. Мотиви і мета такого виїзду до уваги не беруться (ПС (2008­2011). - С. 169-170);
• повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання. Покладання цього обов’язку зобов’язує засудженого невідклад­но повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, ро­боти або навчання з обов’язковим повідомленням адреси нового місця проживання, нового місця роботи чи навчання. Чітке виконання цього обов’язку дисциплінує за­судженого і потрібне для обліку таких осіб і належного контролю за їхньою поведін­кою за новим місцем проживання;
• періодично з’являтися для реєстрації у кримінально-виконавчу інспекцію. По­кладання такого обов’язку означає періодичну явку у відповідну кримінально-вико­навчу інспекцію за місцем проживання для реєстрації. Поклавши на засудженого такий обов’язок, суд не визначає періодичність та дні проведення такої реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 13 КВК України вирішення цього питання віднесено до компе­тенції кримінально-виконавчих інспекцій (абз. 3 п. 9 ППВСУ від 24 жовтня 2003р.; ПС (2008-2011). - С. 163-164, 180-181). Такий обов’язок є складовою частиною ви­пробування, він дисциплінує засуджених і водночас полегшує здійснення контролю за їх поведінкою;
• пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що стано­вить небезпеку для здоров’я інших осіб. На відміну від інших обов’язків - це спеці­альний вид, тому що покласти такий обов’язок суд має право тільки на особу, стосов­но якої документально доведено, що вона страждає на одну чи декілька вказаних хвороб і потребує відповідного лікування. На практиці щодо осіб, які страждають на алкоголізм чи наркоманію, суди вимагають висновку медичної комісії, а для осіб, хворих на венеричні хвороби, проказу, вірус імунодефіциту людини, туберкульоз та інші, що становлять небезпеку для людей, достатньо наявності документа профіль­ного медичного закладу з висновком про діагноз і необхідність лікування. Покладан­ня цього обов’язку передбачає проходження повного курсу лікування. Необхідність покладання такого обов’язку зумовлена як метою виправлення засуджених і запобі­гання новим правопорушенням, так і попередження хвороб, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб. Тому покладання такого обов’язку можливе і щодо осіб, які вчинили злочин, не пов’язаний з їх захворюванням.

1. Текст ч. 2 ст. 76 КК свідчить про те, що контроль за поведінкою звільнених від відбування покарання з випробуванням здійснюють кримінально-виконавчі інспекції за місцем проживання засуджених, а стосовно засуджених військовослужбовців — ко­мандири військових частин, начальники військових установ або військових навчаль­них закладів (див. ч. 1 ст. 163 КВК). Такий контроль повинен відповідати основним принципам Європейської конвенції «Про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками» (ст. 1 ч. І) від 30 листопада 1964 р. (дата приєднан­ня України - 22 вересня 1995 р.) (БМЮ. - 2001. - № 4. - С. 394).

За своїм змістом контроль включає, по-перше, облік таких засуджених; по-друге, нагляд за виконанням покладених на них судом обов’язків; по-третє, нагляд за їх по­ведінкою в суспільстві й побуті. Усе це потребує реєстрації вчинених ними правопо­рушень та застосованих до них адміністративних стягнень, відповідних профілактич­них бесід, в окремих випадках допомоги щодо вирішення питання працевлаштування й інших заходів для забезпечення їх соціальної реабілітації.