- Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
- Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п’яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.
- У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. Тривалість іспитового строку та обов’язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
- Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.
(Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 4652-УІ від 13 квітня 2012 р.)
- Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуванням (умовне засудження і відстрочка виконання вироку) трансформований чинним КК в один із видів звільнення від відбування покарання - «звільнення від відбування покарання з випробуванням», застосування якого детально регламентовано у статтях 75-79 КК.
- Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе при призначенні таких основних покарань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі за умови визначення його на строк не більше п’яти років. Однак призначення одного із зазначених покарань само по собі не вирішує питання про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Для його застосування потрібно встановити достатню для цього підставу. У статті 75 КК відсутнє чітке визначення такої підстави, але її зміст надає суду можливість конкретизувати її залежно від обставин справи. У ній зазначено, що звільнення від відбування покарання з випробуванням допустиме тоді, коли суд дійде висновку, що, виходячи із тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин, виправлення засудженого можливе без відбування покарання. Тому суду завжди потрібно детально з’ясувати фактичну тяжкість такого діяння, особу винного та інші обставини справи. На це орієнтує і ПВСУ в п. 9 постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7 (зі змінами та доповненнями від 10 грудня 2004 р. № 18, від 12 червня 2009 р. № 8 та від 6 листопада 2009 р. № 11).
- Тяжкість кримінально караного діяння визначається тим, до якої категорії кримінальних правопорушень воно віднесене (ст. 12 КК), ступенем його тяжкості, суспільної небезпечності особи та видом і строком передбаченого за нього покарання. У кожному разі фактична тяжкість кримінального правопорушення повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об’єкта та предмета посягання, характеру діяння, обстановки, способу, місця і часу його вчинення, наявності чи відсутності тяжких наслідків, кількості вчинених кримінальних правопорушень та ін. (ПС (20082011). - С. 161-163, 164-169). Підлягають обов’язковому врахуванню форма, вид, ступінь вини, мотиви і мета діяння, а також закінченим воно було чи незакінченим і з яких причин його не було доведено до кінця. З’ясовується і те, вчинено воно у співучасті чи однією особою.
- Не менш важливе значення має і врахування обставин, що характеризують особу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:
- обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення караного діяння, частіше це такі, як відсутність правопорушень до вчинення злочину, сумлінне ставлення до праці або навчання, порядна поведінка в побуті, заслуги перед Батьківщиною та ін.;
- обставини, безпосередньо пов’язані з вчиненням правопорушення: відсутність ініціативи вчинення такого діяння, причетність або непричетність особи до готування чи організації кримінального правопорушення, другорядна роль у його вчиненні та ін.;
- обставини, що характеризують поведінку винної особи після вчинення діяння, прикладом яких може бути надання допомоги потерпілому, турбота про його близьких тощо;
- індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров’я, родинний стан, спосіб життя, відсутність судимостей, наявність на утриманні непрацездатних родичів, а та
кож такі особливості характеру, як доброта, чуйність чи, навпаки, озлобленість, облудність, агресивність, навички і схильність до азартних ігор, зловживання спиртними напоями тощо.
- Підлягають урахуванню й обставини, що пом’якшують покарання, наприклад вчинення кримінального правопорушення під впливом примусу, погрози або внаслідок матеріальної службової або іншої залежності; вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин; вчинення такого діяння неповнолітнім або жінкою у стані вагітності; вчинення діяння у стані сильного душевного хвилювання; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення чи прагнення усунути наслідки кримінального правопорушення, активне сприяння розкриттю правопорушення або злочинної діяльності організованої групи, з’явлення із зізнанням, щире каяття та ін.
Усі ці обставини в різноманітних їх сполученнях можуть істотно знизити фактичний ступінь тяжкості кримінального правопорушення і особливо ступінь небезпечності винної особи для суспільства, що у своїй сукупності й утворює підставу для висновку суду про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Тільки таке комплексне з’ясування підстави застосування цього виду звільнення від відбування покарання може забезпечити обґрунтований висновок суду і про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього судом обов’язків (ПС (2007-2008). - С. 241-242, 243-245, 246-247).
- У частинах 2 та 3 ст. 75 КК зазначені особливості застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо винної особи за наявності угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим або угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості. Така угода повинна відповідати вимогам, зазначеним у статтях 468-472 КПК. Рішення суду про застосування звільнення особи від відбування покарання з випробуванням можливе тільки за наявності затвердженої судом угоди про примирення або про визначення вини за умови узгодження сторонами одного із передбачених у ст. 75 КК виду покарань у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Обов’язковою умовою угоди сторін є і узгодженість щодо застосування до особи звільнення від відбування покарання з випробуванням. Наслідки укладання та затвердження угоди і порядок судового провадження за наявності угоди чітко визначені у статтях 473 і 474 КПК.
- Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 75 КК встановлення у вироку іспитового строку є невід’ємною ознакою цього виду звільнення, у тому числі і при його застосуванні у разі наявності угоди про примирення чи угоди про визнання вини. За своїм змістом іспитовий строк - це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за поведінкою засудженого, а сам він під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов’язаний виконувати покладені на нього обов’язки та інші умови випробування.
Іспитовий строк втілює в собі погрозу реального відбування призначеного покарання, якщо засуджений не виконає умови випробування, і перспективу остаточного звільнення від відбування покарання і навіть пільгового погашення судимості, якщо умови випробування будуть виконані.
- Альтернатива таких можливостей визначає основний зміст і значення іспитового строку. Він полягає в наданні засудженому певного часу для того, щоб своєю законослухняністю і ставленням до виконання покладених на нього обов’язків довести своє виправлення без реального відбування покарання.
Важливе значення іспитового строку полягає і в тому, що несприятливі наслідки (реальне відбування призначеного покарання) можливі тільки за порушення умов випробування, вчинені в період проходження цього строку. Будь-які порушення, вчинені за його межами, до уваги не беруться. Значення іспитового строку полягає також в тому, що тільки протягом цього проміжку часу особа визнається судимою (за винятком застосування його до особи за кримінальний проступок) і за її поведінкою здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Має значення й те, що іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його поважати закони, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля - бути остаточно звільненим від відбування основного виду покарання або реально його відбувати.
- Тривалість іспитового строку встановлена в ч. 4 ст. 75 КК у межах від одного до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бути такий проміжок часу, який необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання. Тривалість його необхідно визначати з урахуванням характеру і ступеня тяжкості вчиненого правопорушення, виду і строку призначеного основного покарання, виду і строку призначеного додаткового покарання, обставин, що характеризують особу засудженого, середовища, у якому він перебуває, та ін. Перебіг іспитового строку починається з моменту постановлення вироку, і він не може бути скороченим у заохочувальному порядку (абз. 4 п. 9 зазначеної вище ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Факт перерахування обвинуваченим застави на рахунок ЗСУ врахували при призначенні покарання (ВС ККС № 442/2407/22 від 19.07.2023 р.)
Згідно вироку засуджений в п’яній бійці умисно завдав ножем чотирьох ударів у ділянки життєво важливих органів - грудну клітку, черевну порожнину та шию, в результаті чого спричинив потерпілому тілесні ушкодження тяжкого ступеня, що є небезпечними для життя в момент їх заподіяння і дві рани на задній поверхні шиї, які належать до тілесних ушкоджень легкого ступеня, що викликали короткочасний розлад здоров`я. Прокурор оскаржував у касаційній інстанції призначене покарання, оскільки вважав його занадто м’яким, з огляду на особу злочинця. Він вважав, що посилання суду на те, що засуджений добровільно розпорядився внесеними як застава коштами в розмірі 49 620 грн шляхом їх звернення на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України є хибним оскільки перерахування здійснила заставодавець. Проте, ВС ККС, доводи прокурора у касаційній скарзі про невідповідність призначеного судами покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість визнав безпідставними. Щодо внесення коштів на ЗСУ вказав: Читати повністюОсобу було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Аналізуйте судовий акт: У разі вчинення сукупності злочинів один з яких є корупційним, «умовне» покарання НЕ застосовується (ВС/ККС у справі № 234/1940/20 від 27.09.2021)
При застосуванні даної норми держава в особі суду фактично надає винній особі шанс виправитись без ізоляції від суспільства. Адже існує маса злочинів за які, незважаючи на санкцію, яка передбачає позбавлення волі, «садити» людину є недоречним. Але у всякому правилі є як завжди виключення. Так, норми ч. 1 ст. 75 КК України передбачають, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Читати повністюЗвільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачене ст. 75 КК України є одним із інститутів, які реалізують принцип гуманності кримінального права.
Аналізуйте судовий акт: Судимість особи, навіть на знята та непогашена, НЕ може бути перепоною для звільнення такої особи від відбування покарання з випробуванням (ВС/ККС у справі № 759/13520/18 від 06.08.2020)
Кримінальним законом, а саме статтею 65 Кримінального кодексу України визначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Таким чином законодавцем саме суду надано дискреційні повноваження щодо визначення виду та міри покарання за чинення того чи іншого злочину.
При цьому одним із факторів, які виливають на вирішення вказаного питання є дані про особу винного.
При цьому одним із постулатів кримінального права є те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
У даній справі особу, яка була раніше засуджена за вчинення тяжких злочинів та має не зняту та не погашену судимість було засуджено за ч. 1 ст. 289 КК України до покарання у вигляді обмеження волі та звільнено від відбування вказаного покарання із випробуванням та призначенням іспитового строку 1 рік.
Апеляційний суд із таким рішенням місцевого суду погодився.
Натомість прокурор, вважаючи, що призначене покарання є надто м’яким на вирок та ухвалу судів подав касаційну скаргу.
Однак Касаційний цивільний суд із такими доводами прокурора не погодився та у своїй постанові зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
У даному ж випадку місцевий суд при приззначенні покарання урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином середньої тяжкості, дані про особу засудженого, який раніше судимий, позитивно характеризується, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, повністю визнав свою вину та у вчиненому щиро розкаявся. Обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.
Одночасно ККС послався на те, що непогашена судимість не є та не може бути перешкодою для застосування до засудженого ст. 75 КК України (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 337/3654/16-к, від 28 травня 2020 року у справі № № 753/13972/17).
Аналізуйте судовий акт: Злочинні дії одного із батьків стосовно іншого, що призвели до смерті потерпілого унеможливлюють застосування амністії винної особи з підстав наявності неповнолітньої дитини (ВС/ККС у справі № 522/20208/15-к від 12.11.2019)
Сімейні сварки, а особливо через ревнощі, це не тільки скандали та бійки, а й вбивства...
Однак, найжахливішим, що в таких ситуаціях один з батьків в могилі, а інший – за гратами.
Але ж досить лірики.
У рішенні, що пропонується, Касаційний кримінальний суд конкретно та однозначно висловився про те, за якими саме злочинами неможна застосовувати амністію з підстав перебування на утриманні у винної особи неповнолітніх дітей.
У даній справі громадянин Сирії на ґрунті ревнощів, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, завдав своїй дружині сім ножових поранень в різні частини тіла, чим спричинив їй тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла в лікарні. Після завдання тілесних ушкоджень дружині, засуджений завдав і собі чотири ножові поранення.
Такі дії було кваліфіковано за ст. 123 КК України.
Справа неодноразово розглядалась судами.
Останній раз судом першої інстанції винну особу засуджено до 2 років позбавлення волі із звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, а апеляційний суд, переглядаючи справу, взагалі застосував до обвинуваченого амністію з підстав перебування на його утриманні неповнолітніх дітей.
На таке рішення прокурором було подано касаційну скаргу у якій поставив питання незаконності застосування до засудженого амністії оскільки останній вчинив злочин, що посягають на охоронювані законом права та інтереси дітей.
Касаційний кримінальний суд визнав такі доводи слушними та скаргу сторони обвинувачення задовольнив.
Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що відповідно до положень Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.
Одночасно відповідно до ст.ст. 7, 8 Сімейного Кодексу України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Такі положення закону кореспондуються з визначеним у ч. 2 ст. 150 СК обов`язком батьків піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
При цьому відповідно до положень ст. 55 КПК, дитина може бути визнана потерпілою, якщо в результаті вчиненого злочину їй спричинено моральну та майнову шкоду та має право на відшкодування такої шкоди.
Отже, системний аналіз наведених законодавчих положень дозволяє зробити висновок, що злочинні дії одного із батьків стосовно іншого, що призвели до смерті потерпілого є такими, що посягають на охоронювані законом права та інтереси їхніх дітей, а саме право на батьківське піклування, право на повноцінний фізичний, духовний, інтелектуальний, культурний та соціальний розвиток.