Стаття 43-1. Виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України

чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи роз­криття їх злочинної діяльності.
2. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній від­повідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної ор­ганізації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з спричи­ненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.
3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді по­збавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 43 КК виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації впер­ше в історії вітчизняного кримінального законодавства визнається самостійною об­ставиною, що виключає злочинність діяння.
2. Підставою для виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації виступає розпо­чата і ще фактично не закінчена злочинна діяльність однієї особи або групи осіб у межах організованої групи чи злочинної організації.

Необхідність виконання спеціального завдання може бути зумовлена неможливіс­тю встановлення гласними засобами кола співучасників і каналів надходження пред­метів, обмежених чи вилучених із цивільного обігу (наркотичні засоби, зброя, радіо­активні матеріали, підроблені гроші тощо), або масштабністю проведення оператив- но-розшукових операцій (наприклад, за участю представників правоохоронних органів ряду держав), або неможливістю чи ускладненістю одержання доказової ін­формації про тяжкий злочин, підготовлювані злочини (про його виконавців і осіб, причетних до такої злочинної діяльності, про рівень корумпованих зв’язків, місце­знаходження предметів чи потерпілих злочину тощо). Це свідчить про виправдану необхідність і вимушеність тимчасового невиконання обов’ язку припинення такого контрольованого злочину.

1. Про поняття «правовохоронювані інтереси» див. коментар до статей 36 і 40 КК. Об’єктом, якому при правомірному виконанні спеціального завдання завдається пра­вомірна шкода, виступають ті об’ єкти кримінально-правової охорони, яким заподі­юється шкода у зв’язку з такою діяльністю, а саме: інтереси правосуддя, що полягають у такій діяльності правоохоронних органів, яка забезпечує негайне припинення і пов­не розкриття злочинів. Заподіяння шкоди інтересам правосуддя або фізичним особам (потерпілим) носить вимушений характер, оскільки є необхідним для збирання до­казової інформації, попередження вчинення більш тяжких злочинів членами органі­зованої групи чи злочинної організації, встановлення кола осіб, причетних до зло­чинної діяльності, викриття співучасників, невикриття особи, яка виконує спеціальне завдання, тощо.

Слід пам’ятати, що згідно із ч. 1 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному прова­дженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано мо­ральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

1. Об’єктивна сторона зазначених вчинків виявляється в діях або бездіяльності спеціальних суб’єктів, які можуть брати участь у вчиненні злочинів членами органі­зованої групи або злочинної організації, або не припиняти таку злочинну поведінку названих осіб. Отже, бездіяльність особи, яка зобов’язана та має реальну можливість припинити злочинне посягання, за своїми зовнішніми, фактичними ознаками збіга­ється з ознаками потурання вчинюваному злочину та ознаками інших службових або загальнокримінальних злочинів. При цьому необхідна наявність певної відповіднос­ті, оскільки шкода, що заподіюється об’єктам кримінально-правової охорони, повинна бути розмірною із тієї метою, яка досягається заподіянням зазначеної шкоди. Тому поставлена мета повинна бути настільки суспільно значущою, явно виправданою в даній ситуації, що допускається заподіяння шкоди окремим об’ єктам кримінально- правової охорони.
2. Особа, яка виконує спеціальне завдання, повинна усвідомлювати, що членами організованої групи чи злочинної організації вчинюється або готується вчинення зло­чину, неприпинення якого пов’язане з досягненням соціально корисної мети. Про по­няття та ознаки організованої групи та злочинної організації див. коментар до ст. 28 КК.

Метою виконання спеціального завдання, пов’язаного з проникненням у злочинну групу чи злочинну організацію, є намагання в подальшому припинити їх злочинну діяльність, розкрити злочини, попередити вчинення інших злочинів членами таких об’єднань. Така мета збігається із цілями проведення оперативно-розшукової діяль­ності взагалі, вона лише конкретизується залежно від виду контрольованого злочину і фактичних обставин його неприпинення. Крім того, суб’єкт проникнення усвідомлює, що шкода, яка заподіюється об’єктам кримінально-правової охорони, співрозмірна, відповідає досягнутій меті.

1. Чинність ст. 43 КК поширюється на такі категорії осіб: 1) працівники (у тому числі негласні) оперативних підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшу- кову діяльність; 2) співробітники розвідувальних органів, які відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» можуть здійснювати оперативно- розшукові заходи; 3) штатні та позаштатні негласні співробітники спеціальних під­розділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і СБУ (статті 13-14 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з орга­нізованою злочинністю» від 30 червня 1993 р. // ВВРУ. - 1993. - № 35. - Ст. 358);

1. члени організованої групи чи злочинної організації та інші особи, які погодились співробітничати з працівниками оперативних підрозділів або дали згоду на проник­нення у такі злочинні об’єднання з метою виконання спеціального завдання (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992р. // ВВРУ. - 1992. - № 22. - Ст. 303).

Слід зазначити, що провокування чи спонукання членів організованої групи чи злочинної організації до вчинення злочинів з метою їх викриття та притягнення до

кримінальної відповідальності утворює склад підбурювання до злочину, вчинення якого провокувала відповідна особа.

1. Згідно із ч. 2 ст. 43 КК не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоро- нюваним інтересам, за винятком умисного вчинення особою, яка виконувала спеці­альне завдання, у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжко­го злочину, поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, пов’язаного зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.
2. Про поняття та ознаки особливо тяжкого та тяжкого злочину див. коментар до ст. 12 КК. Насильство над потерпілим може полягати у різних формах незалежно від характеру заподіяної шкоди. Поняття спричинення тяжкого тілесного ушкоджен­ня подано в коментарі до ч. 1 ст. 121 КК. Тяжкими або особливо тяжкими наслідка­ми можуть бути визнані, наприклад, випадки спричинення смерті однієї особи чи декількох осіб, заподіяння значної економічної шкоди, ускладнення міжнародних відносин, виникнення епідемій, епізоотій, епіфітотій та ін. (див. коментар до статей 113 258 КК).

Вимушене вчинення інших видів злочинів зазначеними вище особами під час ви­конання спеціального завдання не тягне за собою кримінальної відповідальності.

У випадку вчинення особою, яка виконувала спеціальне завдання, умисних зло­чинів, зазначених у ч. 2 ст. 43 КК, при притягненні до кримінальної відповідальності вона не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді по­збавлення волі не може бути призначене на строк, більший, ніж половина строку позбавлення волі, передбаченого в санкції відповідної статті Особливої частини КК. У таких випадках виконання спеціального завдання розглядається також як обстави­на, що пом’якшує покарання (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК).