Стаття 392. Дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань

Тероризування у установах виконання покарань засуджених або напад на адміністрацію, а також організація з цією метою організованої групи або актив­на участь у такій групі, вчинені особами, які відбувають покарання у виді по­збавлення волі чи у виді обмеження волі, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

(Стаття 392 в редакції Закону України № 1254-УІ від 14 квітня 2009 р.)

Потерпілими від злочину можуть бути дві категорії осіб: а) засуджені, які відбува­ють покарання у виді обмеження, позбавлення волі на певний строк чи довічного позбав­лення волі; б) представники адміністрації установ виконання зазначених видів покарань.

Під засудженими як потерпілими від цього злочину в ст. 392 КК розуміються особи, що відбувають покарання у виді обмеження волі (ст. 61 КК), позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) або довічного позбавлення волі (ст. 64 КК) у відповідній установі незалежно від їхньої поведінки (тобто незалежно від того, чи стали вони на шлях виправлення).

До представників адміністрації належать: а) службові особи установ виконан­ня покарань, які наділені правом застосування заходів заохочення та стягнення щодо засуджених (статті 70 135 146 КВК) та інші особи начальницького складу; б) військо­вослужбовці, що несуть службу з охорони та нагляду; в) особи, які здійснюють у цих установах медичне обслуговування, культурно-просвітню роботу, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання; г) адміністративний та інженерно-технічний персонал цих установ. Напади в установах виконання покарань на працівників правоохоронних органів, суддів, а також інших осіб, діяльність яких хоча й пов’язана зі здійсненням правосуддя, але вони не є представниками адміністрації (наприклад, адвокати), можуть бути кваліфіковані за статтями 342 345 348 349 377 379 398 400 КК.

Об’єктивна сторона злочину характеризується лише активною поведінкою, яка полягає у вчиненні хоча б однієї із таких альтернативно передбачених у ст. 392 КК дій, як: а) тероризування засуджених; б) напад на адміністрацію; в) ор­ганізація (створення) організованої групи для тероризування засуджених чи нападу на адміністрацію; г) активна участь у такій (організованій) групі.

У статті 392 КК встановлено відповідальність за злочин із формальним складом, який визнається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених дій незалежно від того, чи спричинили вони які-небудь наслідки.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є місце вчинення злочину - уста­нова виконання покарання, яка призначена для відбування (виконання) таких видів покарань, як обмеження, позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі (ст. 11 КВК).

Тероризуванням засуджених визнається застосування до них психічного (по­гроза) або фізичного насильства (побої, мордування, катування, тілесні ушкодження) з метою примусити засудженого відмовитися від сумлінного ставлення до праці, до­тримання правил режиму та внутрішнього розпорядку або з метою підкорити його своїм незаконним вимогам, змусити виконувати замість себе ті обов’язки, які були покладені на винного, а також вчинення таких дій з помсти за виконання вимог режи­му, зміцнення дисципліни та порядку в установі або глум та знущання над засудже­ними з метою їх залякування та перешкоджання виконанню (відбуванню) покарання. Проте, якщо застосування психічного або фізичного насильства до засуджених, глум та знущання над ними, насильницьке заволодіння їх майном тощо здійснювалися на ґрунті особистих неприязних стосунків чи з інших спонукань, що не мають на меті дезорганізувати роботу установи виконання покарань, вчинене не може бути визнано злочином, передбаченим ст. 392 КК, і кваліфікується за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи чи власності.

Напад на адміністрацію полягає у вчиненні насильницьких дій (незаконне по­збавлення особи волі, заволодіння зброєю, завдання побоїв, застосування мордувань, катувань, заподіяння тілесних ушкоджень), а також у погрозі застосування насильства (у тому числі погроза вбивством) щодо представників адміністрації (хоча б одного з них) у зв’язку з їх законною службовою діяльністю. Такі дії також учиняються або з метою протидії (перешкоджання) здійсненню діяльності адміністрації, або з мотивів помсти за таку діяльність.

Погроза насильством може розглядатися як один із способів нападу лише за умови, якщо є реальні підстави побоюватися негайного її приведення у виконання. Якщо погроза є обіцянкою застосувати насильство лише у майбутньому (наприклад, після звільнення від покарання), такі дії не можуть кваліфікуватися за ст. 392 КК і за наявності необхідних підстав підлягають кваліфікації за ст. 345 КК (див. коментар до ст. 345 КК).

Тероризування засуджених чи напад на адміністрацію, поєднані з незаконним позбавленням особи волі, умисним завданням побоїв, застосуванням мордувань, ка­тувань, заподіянням легких, середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, перед­бачених ч. 1 ст. 121 КК, охоплюються ознаками ст. 392 КК і додаткової кваліфікації не потребують. Якщо тероризування або напад були пов’язані із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, передбачених ч. 2 ст. 121 КК, або з умисним вбивством потер­пілого (ст. 115 КК), вчинене слід кваліфікувати за сукупністю цих злочинів. Якщо тероризування чи напад супроводжувалися захопленням заручників без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 147 КК), вчинене охоплюється ознаками ст. 392 КК. Захоплення за­ручників за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 147 КК) або вчинення такого його виду, який передбачений ст. 349 КК, слід кваліфікувати за сукупністю зі ст. 392 КК.

Організацією злочинної організованої групи визнається сукупність дій, спрямо­ваних на створення (формування, заснування) стійкого злочинного об’єднання трьох чи більше осіб (засуджених) з метою тероризування засуджених чи нападу на адміністрацію, яке відповідає ознакам цієї форми співучасті, передбаченим ч. 3 ст. 28 КК. Зазначені дії включають підшукування співучасників, об’єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов’язків, забезпечення взаємозв’язку між їхніми діями, складення плану, визначення способів його реалізації тощо (ВВСУ. - 2006. - № 1. - С. 2-6). Діяльність організатора такої групи має відповідати ознакам, передбаченим ч. 3 ст. 27 КК.

Активна участь в організованій групі передбачає такі дії її учасника, які охоп­люються ознаками ч. 3 ст. 28 КК і можуть виявлятися у схилянні одних засуджених до тероризування інших або до нападу на адміністрацію, у підшукуванні необхідних засобів, знарядь злочину, безпосередньої участі в нападах та в інших діях, спрямова­них на реалізацію плану організованої групи. Слід ураховувати, що за ст. 392 КК ка­рається не будь-яка, а лише активна участь в організованій групі.

Створення організованої групи і активна участь у ній визнаються закінченим злочином навіть і тоді, коли така група ще не вчинила тих дій, які намічалися. У таких випадках за ст. 392 КК несуть відповідальність організатори та активні учасники групи. Утворення в установі виконання покарань злочинної організації або озброєної банди слід кваліфікувати за статтями 255 або 257 КК, а якщо такі злочинні об’єднання здійснювали тероризування засуджених чи напад на адміністрацію - за сукупністю цих злочинів (п. 26 ППВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 27 грудня 2005р. № 13 // ВВСУ. - 2006. - № 1. - С. 6).

Суб’єктивна сторона злочину - лише прямий умисел та спеціальна мета. При створенні організованої групи і активній участі у ній метою є тероризування засудже­них чи напад на адміністрацію, а в цілому мета злочину - дезорганізація роботи установи виконання покарання та перешкоджання здійсненню діяльності щодо ви­конання покарання.

Суб’єкт злочину спеціальний - засуджений (ч. 2 ст. 43 КПК), який відбуває покарання у виді обмеження (ст. 61 КК), позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) чи довічного позбавлення волі (ст. 64 КК). Якщо співучасником злочину є особа, що не відбуває ці покарання, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною статей 27 та 392 КК.