Стаття 383. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення

Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу досудового розслідування про вчинення злочину -

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжко­му злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з корисливих мотивів, -

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

(Стаття 383 в редакції Закону України № 4652-УІ від 13 квітня 2012 р.) а неправдивість цього повідомлення характеризує лише фактичні обставини злочину, а не юридичну їх оцінку. Якщо особа повідомляє дійсні (правдиві) відомості, але по­миляється щодо їх юридичної оцінки (кваліфікації), то ознаки злочину, передбачено­го ст. 383 КК, відсутні. Не може кваліфікуватися за ст. 383 КК і так зване «самообмов- ляння», коли особа удавано обвинувачує саму себе у вчиненні злочину. Таке рішення пояснюється тим, що навіть після порушення кримінального провадження давання підозрюваним чи обвинувачуваним завідомо неправдивих показань, у тому числі й самообмовляння, не тягне за собою відповідальності.

Повідомлення може бути здійснене у будь-якій формі: усно, письмово, по теле­фону, з використанням комп ’ютерних мереж тощо. Повідомлення може виходити від власного імені, бути анонімним чи від імені іншої особи, але має бути спрямоване на адресу лише органів (службових осіб), що наділені за законом правом на порушення та здійснення кримінального провадження, а саме до суду (пп. 20-22 ч. 1 ст. 3 КПК), прокурора (п. 15 ч. 1 ст. 3, ст. 36 КПК), слідчого (п. 17 ч. 1 ст. 3, ст. 40 КПК) або до органу досудового розслідування (ст. 38 КПК). Тому неправдиве повідомлення про злочин, яке спрямовується на адресу інших органів чи осіб, не утворює складу зло­чину, передбаченого ст. 383 КК, бо в цьому випадку не заподіюється шкода інтересам правосуддя.

За частиною 2 ст. 383 КК караються ті самі дії, якщо вони: а) або поєднані з об­винуваченням у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) зло­чині; б) або пов’язані зі штучним створенням доказів обвинувачення (наприклад, підроблення речових доказів та документів, використання лжесвідчень тощо); в) або учинені з корисливих мотивів (прагнення одержати внаслідок вчинення злочину ма­теріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди).

Якщо злочин, передбачений ст. 383 КК, одночасно містить ознаки діяння, перед­баченого ст. 259 КК, то вчинене заподіює шкоду не тільки відносинам у сфері здій­снення правосуддя, а й громадській безпеці, що потребує кваліфікації таких дій за сукупністю злочинів, передбачених цими статтями КК (див. коментар до ст. 259 КК).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується лише прямим умислом, бо вказівка закону на завідомо неправдивий характер повідомлення свідчить про усві­домлення винним того, що спрямовані ним на адресу відповідних органів відомості не відповідають дійсності, і його бажання вчинити такі дії. Помилкова думка особи про відповідність відомостей дійсності виключає відповідальність за ст. 383 КК.

Суб’єкт злочину загальний - будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.