Стаття 373. Примушування давати показання

Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, -

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над осо­бою, за відсутності ознак катування, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

(Стаття 373 у редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.) ознаки перевищення влади (ст. 365 КК) або іншого злочину проти правосуддя, напри­клад, передбаченого ст. 374 КК, ч. 2 ст. 397 КК.

Об’єктивна сторона злочину як спеціального виду перевищення влади харак­теризується активною поведінкою - діями, які здійснюються: а) у такий спосіб, як примушування; б) у певній обстановці (при допиті); в) незаконно; г) для отримання від особи показань. Отже, за ст. 373 КК карається злочин з формальним складом, який визнається закінченим із моменту вчинення дій, зазначених у ст. 373 КК.

Злочин вчиняється у такий спосіб, як примушування, що передбачає вчинення незаконного впливу (тиску) на допитувану особу, внаслідок якого порушуються її права й обмежується свобода волевиявлення.

За частиною 1 ст. 373 КК примушування передбачає лише психічний (психологіч­ний) вплив на свідомість та волю потерпілого, що може виявитися у вчиненні таких незаконних дій, як, наприклад, підкуп, шантаж, застосування гіпнозу, пред’явлення неправдивих доказів, обіцянка звільнити від відповідальності, з-під варти, надати спиртні напої, наркотики, залякування затриманням, погіршенням умов утримування заарештованого, накладанням арешту на майно, притягненням до відповідальності за злочин, який особа не вчиняла, тощо.

Найбільш поширеним способом примушування до давання показань є погроза, яка має характер залякування, повинна бути дійсною і реальною та може бути спря­мована щодо: а) особи самого допитуваного; б) членів його сім’ї або родичів; в) май­на, що належить потерпілому чи його близьким. Проте вчинене не може кваліфікува­тися за ч. 1 ст. 373 КК, якщо примушування до давання показань здійснювалося шляхом погрози фізичним насильством, бо застосування насильства (як фізичного, так і психічного) як спосіб примушування до давання показань при допиті слід ква­ліфікувати за ч. 2 ст. 373 КК.

Примушування до давання показань здійснюється лише у певній обстановці - при допиті (статті 224-226 КПК), тобто при здійсненні такої слідчої дії, яка полягає в одержанні (відібранні) показань у певних учасників кримінального провадження і фіксації їх у протоколі допиту, який має відповідну процесуальну форму і встанов­лені законом реквізити. Якщо примушування здійснюється при провадженні інших слідчих дій (наприклад, при обшуку, виїмці, пред’явленні особи для впізнання) або виконанні інших спеціальних функцій (наприклад, відібрання пояснень, проведення оперативно-розшукових заходів), вчинене за наявності до того підстав може кваліфі­куватися за ст. 365 КК.

Дії, шляхом яких здійснюється примушування, повинні мати незаконний (проти­правний) характер. Тому відповідальність за ст. 373 КК виключається, якщо для одержання необхідних показань використовуються різного роду тактичні та психоло­гічні прийоми допиту, які: а) або прямо передбачені законом (наприклад, ознайомлен­ня з нормами закону про наслідки щодо щирого каяття чи відшкодування збитків, попередження про відповідальність за відмову від давання або за давання завідомо неправдивих показань); б) або не суперечать його приписам (наприклад, створення перебільшеного уявлення у допитуваного щодо поінформованості слідчого).

Не можуть кваліфікуватися за ст. 373 КК і дії, пов’язані з порушенням процесу­ального порядку проведення допиту (наприклад, допит неповнолітнього з порушенням вимог ст. 226 КПК), за умови якщо вони не були спрямовані на примушування до давання показань. У таких випадках за наявності інших необхідних умов може йтися лише про вчинення злочину, передбаченого ст. 364 КК.

За статтею 373 КК потерпіла особа примушується при допиті до давання саме показань, тобто відомостей, які надаються в усній або письмовій формі у процесі до­питу стосовно відомих допитуваному обставин у кримінальному провадженні, які мають значення для цього здійснення кримінального провадження (ч. 1 ст. 95 КПК), а не до вчинення якихось інших діянь. При цьому характер цих показань (чи правдиві вони або неправдиві, чи свідчать на користь особи або проти неї, чи характеризують потерпілого або поведінку інших осіб тощо) на кваліфікацію злочину за ст. 373 КК не впливає.

Якщо ж особа примушується до завідомо неправдивих показань, за давання яких встановлена відповідальність за ст. 384 КК, дії винного у примушуванні також пов­ністю охоплюються ознаками ст. 373 КК і додаткової кваліфікації не потребують, бо цей злочин є спеціальним видом підбурювання, відповідальність за який передбачена окремою нормою - ст. 373 КК (див. абз. 2 п. 10 ППВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010р. № 7 // ВВСУ. - 2010. - № 7. - С. 6-10).

За частиною 2 ст. 373 КК караються ті самі дії, якщо вони поєднані: а) із засто­суванням насильства або б) із знущанням над особою. При цьому обов’язковою умо­вою є відсутність у вчинених діях ознак катування.

Насильство як спосіб примушування до давання показань за ч. 2 ст. 373 КК може бути як психічним, так і фізичним. Психічне насильство, у тому числі і передбачене ст. 129 КК (погроза вбивством), охоплюється ознаками ч. 2 ст. 373 КК і додаткової кваліфікації не потребує. Якщо фізичне насильство полягає в нанесенні побоїв, запо­діянні легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене охоплюється озна­ками ч. 2 ст. 373 КК. Якщо примушування здійснюється за наявності ознак катування, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 127 і ч. 2 ст. 373 КК. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або смерті внаслідок примушування до давання показань при допиті утворює сукупність зло­чинів, передбачених відповідно статтями 121 або 115 та ч. 2 ст. 373 КК.

Знущання над особою як спосіб примушування передбачає приниження людської гідності особи, вчинення цинічних дій та різні форми глуму над потерпілим, що може полягати, зокрема, у тривалих допитах, позбавленні їжі, води, сну, впливі світлом чи шумом, у глузуванні над фізичними вадами потерпілого, образі його національних чи релігійних почуттів тощо. Знущання над особою є ознакою складу злочину, перед­баченого ч. 2 ст. 373 КК, лише за умови, коли використовується як спосіб (із метою) примушування до давання показань. В інших випадках такі дії винного можуть бути кваліфіковані за статтями 127 або 365 КК чи за сукупністю цих злочинів.

Суб’єктивна сторона злочину передбачає лише прямий умисел і спеціальну мету — примусити і в такий спосіб отримати необхідні для винного показання від допитуваної особи. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними і на квалі­фікацію не впливають.

Суб’єкт злочину спеціальний - слідчий, прокурор, тобто така уповноважена службова особа, яка за законом має право здійснювати досудове розслідування або тимчасово призначена виконувати ці функції в установленому законом порядку. Якщо примушування до давання показань є результатом виконання наказу (розпо­рядження), вчинене слід оцінювати з урахуванням вимог ст. 41 КК (див. коментар до ст. 41 КК).

Якщо примушування до давання показань здійснюється суддею під час допиту у судовому провадженні, вчинене слід кваліфікувати за ст. 365 КК, а якщо воно здій­снюється з метою створення умов для постановления неправосудного судового акта, вчинене кваліфікується за ст. 365, ч. 1 ст. 14 та ст. 375 КК.