Стаття 35. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву кримінальних правопорушень

Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, перед­бачених цим Кодексом.

1. У статті 35 КК сформульовані положення, згідно з якими визначається кримі­нально-правове значення множинності злочинів. Так, повторність, сукупність та ре­цидив ураховуються: а) при кваліфікації злочинів; б) при призначенні покарання;

в) при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідаль­ності; г) при вирішенні питань про можливість звільнення від покарання.

1. Вплив повторності на кваліфікацію залежить від виду злочинів. Наприклад, якщо злочини, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу зло­чину (скажімо, три крадіжки, поєднані із проникненням у житло, п’ять розбоїв, вчине­них організованою групою, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК. У таких випадках повторність злочинів повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів (п. 7 ППВСУ від 4 червня 2010 р.).

Якщо вчинені злочини, крім повторності, утворюють ще й сукупність, вони від­повідно до ч. 2 ст. 33 КК повинні отримувати окрему кваліфікацію (наприклад, кра­діжка без кваліфікуючих ознак і крадіжка, вчинена повторно, або крадіжка, поєднана із проникненням у житло). При повторному вчиненні однорідних злочинів або неза- кінченого і закінченого тотожних злочинів, кваліфікація також здійснюється за двома (чи більше) статтями КК. Наприклад, при скоєнні шахрайства після крадіжки засто­совувати потрібно дві статті КК: ч. 1 ст. 185 і ч. 2 ст. 190 КК (за умови, що інші ква­ліфікуючі ознаки відсутні). Так само вчинення замаху на грабіж після закінченої крадіжки передбачатиме відповідальність за ч. 1 ст. 185 та ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК - за ознакою повторності.

При ідеальній і реальній сукупності злочинів кожний із вчинених злочинів також підлягає кваліфікації за окремою статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Рецидив злочину впливає на кваліфікацію в тих випадках, коли він передбачений в окремих статтях Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака злочину. Наприклад, вчинення хуліганства особою, що була раніше засуджена за хуліганство, кваліфіку­ється за ч. 3 ст. 296 КК - за ознакою спеціального рецидиву. Аналогічним чином за

ч. 2 ст. 201 КК кваліфікується контрабанда, вчинена особою, раніше засудженою за контрабанду. Крім того, там, де в законі вживається термін «повторність», він включає в себе і рецидив. Так, вчинення зґвалтування особою, яка раніше була засуджена за зґвалтування, утворює спеціальний рецидив і кваліфікується за ч. 2 ст. 152 КК як зґвалтування, вчинене повторно.

1. Наступним не менш важливим наслідком повторності, сукупності і рецидиву злочинів є їх вплив на конструювання санкцій статей Особливої частини КК і на при­значення покарання. Якщо повторне вчинення злочину або спеціальний рецидив ви­знаються кваліфікуючими ознаками, то, як правило, це впливає на ступінь тяжкості злочину і відповідно на суворість санкції за нього. Наприклад, контрабанда, за ч. 1 ст. 201 КК карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років із конфіска­цією предметів контрабанди, тобто є тяжким злочином; контрабанда, вчинена особою, раніше судимою за цей злочин, вже визнається особливо тяжким злочином і перед­бачає позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією пред­метів контрабанди та із конфіскацією майна. Розбій за ч. 1 ст. 187 КК карається по­збавленням волі на строк від трьох до семи років, а розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, - за ч. 2 ст. 187 КК вже передбачає позбавлен­ня волі від семи до десяти років з конфіскацією майна.

При призначенні покарання згідно із п. 1 ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів визнаються обставинами, що обтяжують покарання.

Це означає, що за наявності вказаних видів множинності суд має право призначити засудженому більш суворе покарання в межах санкції статті, що передбачає відпові­дальність за вчинений злочин. Однак, якщо повторність чи рецидив передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки відповідних злочинів, що впливають на кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати їх при призначенні покарання, як такі, що його обтяжують (ПС (2001-2005). - С. 91-92).

Про особливості призначення покарання при сукупності злочинів див. коментар до ст. 70 КК. Про призначення покарання при рецидиві злочинів, тобто при вчиненні нового умисного злочину до повного відбуття покарання за раніше вчинений злочин, див. коментар до ст. 71 КК. З цього приводу тут зазначимо лише те, що, виходячи із підвищеної суспільної небезпеки множинності злочинів, суду надано право призна­чати остаточне покарання при сукупності та рецидиві злочинів більш суворе за те, що передбачене в санкціях статей, за якими засуджується особа. Так, якщо хоча б один із злочинів при сукупності є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призна­чити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК (ч. 2 ст. 70 КК). При рецидиві злочинів, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п’ятнадцяти років, але не повинен перевищува­ти двадцяти п’яти років (ч. 2 ст. 71 КК). Це єдині випадки, коли при призначенні по­карання закон надає суду право вийти за межі санкції статті Особливої частини КК у бік збільшення покарання.

1. Наявність повторності, сукупності й рецидиву злочинів виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статей 45-48 КК. Передумовою для застосування вказаних норм є те, що особа вперше вчиняє злочин невеликої або середньої тяжкості, що вже само по собі виключається при повторнос­ті, реальній сукупності та рецидиві. Що стосується ідеальної сукупності злочинів, то в цьому випадку особа однією дією вчиняє два чи більше злочини, а тому не може бути визнана такою, що раніше вчинила злочин. Наприклад, спричинення одним ді­янням умисного легкого тілесного ушкодження і необережного тяжкого тілесного ушкодження не виключає звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статей 45 та 46 КК, а заподіяння при хуліганстві умисного середньої тяжкості тілес­ного ушкодження - на підставі статей 47 та 48 КК (п. 18 ППВСУ від 4 червня 2010 р.).

За певних умов скоєння нового злочину, який разом із злочином, вчиненим раніше, становить повторність чи сукупність, може призвести до переривання строків давнос­ті притягнення до кримінальної відповідальності. Згідно із ч. 3 ст. 49 КК така ситуація має місце там, де до закінчення строків давності за попередній злочин особа вчиняє новий злочин середньої тяжкості, тяжкий, або особливо тяжкий злочин (див. коментар до ст. 49 КК).

Рецидив злочинів середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких злочинів пере­риває перебіг строків давності виконання обвинувального вироку (див. коментар до ст. 80 КК).

1. Урахування множинності при звільненні від покарання стосується тільки реци­диву злочинів. Так, вчинення особою, до якої було застосовано звільнення від пока­рання з випробуванням (статті 75 79 КК), нового злочину під час іспитового строку тягне несприятливі для неї наслідки: скасування звільнення і призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК).

Рецидив також впливає на можливість застосування до засудженого умовно-до­строкового звільнення від покарання і заміни покарання більш м’ яким його видом. При рецидиві мінімальний строк покарання, який треба відбути, щоб отримати право на умовно-дострокове звільнення, збільшується до двох третин (пп. 2 і 3 ч. 3 ст. 81 КК), а при заміні покарання більш м’яким - до половини строку покарання, призначеного судом (п. 2 і п. 3 ч. 4 ст. 82 КК).

Вчинення нового злочину протягом невідбутої частини покарання при умовно- достроковому звільненні або після заміни покарання більш м’ яким тягне за собою застосування до особи ст. 71 КК і в наступному збільшує мінімальну частину стро­ку, відбуття якого необхідне для умовно-дострокового звільнення до трьох четвертих, а для заміни покарання - до двох третин від строку призначеного за вироком по­карання.

Збільшення мінімальних строків покарання, які засуджений повинен відбути для отримання права на умовно-дострокове звільнення, у деяких випадках рецидиву перед­бачається і для осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років (п. 2 і п. 3 ч. 3 ст. 107 КК).

Рецидив злочинів також впливає на обчислення строків погашення судимості. Згідно із ч. 5 ст. 90 КК, якщо особа, що відбула покарання до закінчення строків по­гашення судимості, знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості пере­ривається і обчислюється заново (докладніше про це див. коментар до ст. 90 КК).