- Завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, -
карається позбавленням волі на строк від двох до шести років.
- Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки або вчинене повторно, -
карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.
(Стаття 259 у редакції Закону України № 4955-УІ від 7 червня 2012 р.)
- Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності є по суті завідомо неправдивим повідомленням про акт тероризму. Воно порушує нормальний ритм життя, вносить елементи дезорганізації у функціонування підприємств, установ та організацій, здатне дестабілізувати або навіть паралізувати життєдіяльність цілих населених пунктів, породжує неправдиві чутки, паніку серед населення, відволікає певні сили і засоби від виконання їх обов’язків, призводить до обмеження прав і свобод людей, заподіює істотну майнову шкоду тощо.
- Засобом злочину є неправдива (брехлива) інформація - відомості, які не відповідають дійсності про нібито існуючу підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.
- Об’єктивна сторона злочину полягає у неправдивому повідомленні про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.
- Неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, - це доведення вказаної інформації до відома будь-якої особи (юридичної чи фізичної), органів влади тощо.
- Злочин з формальним складом. Може бути вчинений у формі дії і є закінченим з моменту неправдивого повідомлення.
- Форми повідомлення можуть бути різними: усно, письмово або з використанням технічних засобів (комп ’ютер, радіо, телефон тощо), відкритим, замаскованим під чужим ім’ям або анонімним способом.
- Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, за відомістю - тобто винний знає про те, що відомості, які ним повідомляються, є неправдивими.
- Мета та мотиви злочину можуть бути різними.
- Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16-ти років.
- Про тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 259 КК) див. коментар до ч. 2 ст. 258 КК. Про повторність злочину (ч. 2 ст. 259 КК) див. коментар до ч. 1 ст. 32 КК.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: За завідомо неправдиве повідомлення про мінування суд призначив покарання у вигляді 4 років і 6 місяців позбавлення волі (а враховуючи що особа вже мала іспитовий строк остаточно на 5 років) (ВС ККС, справа №678/527/22 від 23.02.2023 р.)
У своїй касаційній скарзі захисник - окрім інших встановлених ним процесуальних порушень, вказував, що за ст. 259 КК України, особам, які його вчинили, призначається покарання, не пов`язане із реальним відбуванням покарання у виді позбавлення волі. Отже у цій справі, ВС ККС не погоджуючись із доводами захисника зазначив наступне: За вироком суду, засудженого визнано винуватим та засуджено за завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, який загрожує загибеллю людей та іншими тяжкими наслідками за наступних обставин. Читати повністюВироком районного суду на Хмельниччині було засуджено чоловіка за ч.1 ст. 259 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. Апеляційна інстанція в частині призначеного покарання ухвалила призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців з частковим приєднанням невідбутого покарання за іншим вироком (остаточно визначено покарання за сукупністю вироків у виді 5 років позбавлення волі).
Аналізуйте судовий акт: Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про замінування метро (ККС/ВС у справі № 755/13545/18 від 16.02.2021)
Повідомлення про замінування – біль великого міста. Маючи різну мету таких повідомлень, винуватці подій не дбають про людей, що поспішають на роботу, додому, запізнюються на літак.
У цій справі засуджений повідомив про підготовку вибуху на станції метро «Гідропарк» КП «Київський метрополітен»
У результаті перевірки слідчо-оперативною групою станції метро повідомлення не підтвердилося.
Дії чоловіка було кваліфіковано слідчими та в подальшому засуджено за ч. 2 ст. 259 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років.
У касаційній скарзі захисник не погодився із судовими рішеннями, просив їх скасувати та закрити кримінальне провадження стосовно його підзахисного. При цьому зазначив, що дії засудженого мали правомірний характер, а повідомлення про наявність вибухонебезпечних предметів на станціях метро було виконанням громадського обов`язку.
Цікаво, що серед багатьох аргументів захисник також посилався на соціальний статус засудженого, а саме те, що він має три вищі освіти, є кандидатом філософських наук, доцентом, має 39 років трудового стажу, двічі обирався головою профспілки, має численні заохочення та почесні грамоти, також має 10 дітей, 7 онуків та 5 правнуків. Начебто, такий поважний чоловік не міг вчинити того злочину, що йому пред’явлено.
Тим не менш, за висновками судів, з чим погодився і ВС, сукупність доказів, наявних у матеріалах справи свідчить про те, що чоловік таки усвідомлював, що робить.
Судом було враховано і той факт, що особа вже має не зняту та не погашену судимість, а також повторність оскільки вже вчиняла злочин, передбачений ч. 2 ст. 259 КК України.
Аналізуйте судовий акт: Вирок за неправдиве повідомлення про «мінування» суду (Вирок по справі №675/652/21 від 21.04.2021)
На сьогоднішній день мінування судів вже ні в кого не викликає здивування. Декілька годин суд паралізований, а справи відкладають на інші дати, помічники суддів навіть не виходять із своїх кабінетів, оскільки робота сама себе не виконає, а у будівлі працює слідчо-оперативна група із собаками.
Сама неодноразово була заручницею таких обставин. Той випадок, коли суд слухає в п’ятницю ввечері лише одну вашу справу, а суд «мінують»..., і так двічі. Не важко здогадатись кому це було вигідно, не дуже сумлінний опонент в мене був.
Однак, чи реально відслідкувати хто за цим стоїть? Хто повідомив про загрозу вибуху? І чи дійсно можливо притягнути таку особу до відповідальності?
До суду звернувся прокурор із обвинувальним актом в якому фізичну особу звинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 259 КК України.
Як встановлено слідством та судом, обвинувачена разом із своєю знайомою розпивала алкогольні напої біля магазину, що розташований в сільській місцевості. Коли знайома відлучилась, обвинувачена взяла її телефон та повідомила на лінію екстреного виклику оператора «102» ГУНП завідомо неправдиву інформацію про загрозу вибуху через замінування місцевого районного суду.
Прокурор стверджував, що дії обвинуваченої були умисними, призвели до породження паніки та порушення нормального ритму життя населення та призвели до безпідставного відволікання сил і засобів спеціальних служб для перевірки вказаного повідомлення.
Натомість, виїздом на місце події слідчо-оперативна група із спеціалістами - вибухотехніками та службовими собаками відділу кінологічного забезпечення, обстежили суд та підтвердили, що вказане повідомлення про вибух через замінування є неправдивим.
Таким чином, обвинувачена здійснила дії, що є кримінально-караними і передбачені ст. 259 КК України - завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.
В угоді про визнання винуватості, обвинувачена повністю визнала свою вину та отримала 3 роки позбавлення волі, при цьому за умовами угоди особу було звільнено від відбування покарання із іспитовим строком на 2 роки (ст. 75 ККУ).
Дослідивши матеріали справи, суд виніс вирок та затвердив вищезазначену угоду із узгодженим сторонами покаранням.
Нібито все зрозуміло, відстежили дзвінок, знайшли особу, що його здійснила та покарали. Однак, щось мені підказує, що покарали лише виконавця… невже у засудженої був мотив на вчинення таких дій, сиділа-сиділа біля магазину, попиваючи алкоголь і раптово вирішила «замінувати» суд? Або насправді був ще і організатор цього «заходу», який бажав відкласти розгляд справи будь-якими засобами?