Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення зло­чину виповнилося шістнадцять років.
2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадсько­го порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного за­сідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя ста­тей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стат­тя 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), банди­тизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (стат­ті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або по­шкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стат­тя 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морсько­го чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

1. Як видно з ч. 1 ст. 18 КК, суб’єктом злочину може бути лише особа, що досягла встановленого кримінальним законом віку до вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслідуванні і розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження - п. 1 ч. 1 ст. 485 КПК).

Вік неповнолітнього підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження, - за паспортом чи свідоцтвом про народження. У разі їх від­сутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів об­ліку новонароджених тощо (п. 6 ППВСУ «Про практику застосування судами Укра­їни законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16 квітня 2004 р. № 5 // ВВСУ. - 2004. - № 5. - С. 4).

При цьому особа вважається такою, яка досягла певного віку, починаючи з на­ступної доби після дня народження. За відсутності документа, який підтверджує вік, або є обґрунтовані сумніви щодо оригіналу документа про народження, для встанов­лення віку обвинуваченого необхідно призначити експертизу.

У випадках, коли рік народження неповнолітнього встановлюється судово-медич­ною експертизою, днем народження треба вважати останній день року, зазначеного експертами, а при визначенні ними віку мінімальною і максимальною кількістю років (наприклад, від 14 до 15 років) необхідно виходити із передбачуваного експертизою мінімального віку такої особи (ВВСУ. - 2003. - № 4. - С. 12-35).

1. Вчинення суспільно небезпечного діяння особою, що не досягла на час вчинен­ня злочину передбаченого законом віку, свідчить про відсутність суб’єкта злочину, а тим самим - відсутність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності, унаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК).
2. У частині 1 ст. 22 КК прямо зазначено, що «кримінальній відповідальності під­лягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років». Цей вік прийнято називати загальним віком кримінальної відповідальності, тобто таким, з якого настає відповідальність за будь-який злочин. У частині 2 цієї ж статті встанов­люється знижений вік кримінальної відповідальності: чотирнадцять років - за окремі, конкретно зазначені законом злочини. Серед цих злочинів, наприклад, такі: умисні вбивства (статті 115-117 КК), умисне завдання тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121;

ч. 3 ст. 345 346 350 377 398 КК), диверсія (ст. 113 КК), бандитизм (ст. 257 КК), зґвалтування (ст. 152 КК), крадіжка, грабіж і розбій (статті 185 186 187 КК) та ін.

1. Передбачений ч. 2 ст. 22 КК перелік злочинів, за які настає відповідальність з 14-ти років, є вичерпним. Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку, що зако­нодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: а) насиль­ницькі злочини; б) майнові злочини.

В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладено такі критерії: а) рівень розумового розвитку особи, який свідчить про можливість уже в 14 років усвідомити фактичні ознаки та суспільну небезпечність злочинів, зазна­чених у ч. 2 ст. 22 КК; б) значна поширеність цих злочинів серед підлітків; в) значна суспільна небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.

1. Особа у віці від 14-ти до 16-ти років не відповідає за злочини, за які встанов­люється відповідальність з 16-ти років, навіть якщо вона брала в них участь як спів­учасник. У цих випадках особа віком від 14-ти до 16-ти років може нести відповідаль­ність, тільки якщо в її конкретному діянні будуть ознаки іншого злочину, за який за­коном встановлена відповідальність з 14-ти років. Наприклад, якщо неповнолітній у віці до 16-ти років бере участь разом з іншими особами, що досягли 16-ти років, у такому злочині, як примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань шляхом насильства, небезпечного для життя чи здоров’я (ч. 3 ст. 355 КК), то він може відповідати тільки за вчинення, наприклад, тяжкого тілесного ушкоджен­ня за ст. 121 КК.
2. Особи від 14-ти до 18-ти років визнаються законом неповнолітніми (п. 12 ч. 1 ст. 3 КПК). Неповноліття на час вчинення злочину враховується кримінальним законом як обставина, що пом’якшує покарання (п. 3 ст. 66 КК). Щодо неповнолітнього кри­мінальний закон встановлює певні особливості їх кримінальної відповідальності і покарання (див. коментар до статей 97-108 КК). Неповнолітні не можуть бути суб’єктами злочинів, відповідальність за які законом передбачена тільки для повно­літніх, наприклад, за ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК) та ін.

1. Досягнення певного віку як обов’язкова ознака суб’єкта злочину обумовлена типовим розвитком свідомості, волі особи у цьому віці. Але в деяких випадках мож­лива розбіжність між певним віком особи і рівнем її розумового розвитку, станом свідомості й волі, коли при розслідуванні або розгляді конкретної справи виявляється, що вік особи не відповідає типовому для цього віку рівню психічного розвитку, тобто виявляється його розумова відсталість, внаслідок якої він не усвідомлював (або не повністю усвідомлював) фактичну і соціальну суть вчиненого.

Згідно зі ст. 486 КПК у разі необхідності для вирішення питання про наявність у неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлюва­ти значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза. Для з’ ясування рівня розвитку, інших соціально- психологічних рис особи неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, які необхідно враховувати при призначенні покарання і обранні заходу виховного харак­теру, може бути призначена психологічна експертиза.

Відповідна експертиза призначається за участю спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психології (психолога, педагога) і психіатрії (п. 7 ППВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16 квітня 2004 р. № 5 // ВВСУ. - 2004. - № 5. - С. 4).

Така розумова відсталість не виключає суб’єкта злочину (формально є всі перед­бачені в ч. 1 ст. 18 КК ознаки суб’єкта), але не може не враховуватися при вирішенні питання про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітнього. Тому в ст. 103 КК обставиною, яка обов’язково повинна враховуватися судом при призна­ченні покарання, вказується «рівень розвитку та інші особливості особи неповноліт­нього» (див. коментар до ст. 103 КК).