Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, -

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій або з мотивів расової, національної чи релігійної нетер­пимості, -

караються позбавленням волі від трьох до п’яти років.

(Стаття 122 у редакції Закону України № 1707-VI від 5 листопада 2009 р.)

1. З об’єктивної сторони злочин характеризується: 1) дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження; 2) наслідком у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідком.
2. Тілесним ушкодженням середньої тяжкості є таке ушкодження, яке не заподіює здоров’ю шкоди, небезпечної для життя в момент заподіяння, не потягло за собою інших наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але разом із тим спри­чиняє тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров’ я.
3. Тривалий розлад здоров ’я у більшості випадків виявляється в порушенні функ­цій будь-якого органу, до якого Правила відносять послаблення функцій органів (зору, слуху, язика (мовлення), руки, ноги та ін.). Повна втрата органу або позбавлення його назавжди здатності функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням і за ст. 122 КК кваліфікуватися не може. Разом із тим склад злочину, що розглядається, може мати місце й у випадках повної, але тимчасової втрати органом його функцій. До тривало­го розладу здоров’я в розумінні ст. 122 КК слід відносити також випадки, коли запо­діяна здоров’ю шкода не була пов’язана з порушенням функцій будь-якого органу, але викликала втрату працездатності (наприклад, інфекційне захворювання).
4. Стаття 122 КК застосовується лише за умови, що розлад здоров’я був тривалим, яким, згідно з Правилами, визнається розлад здоров’ я строком понад три тижні (більш як 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

1. Правила вимагають, щоб судово-медичний експерт, оцінюючи характер і три­валість захворювання або порушення функцій, пов’язаних з ушкодженням, виходив з об’єктивних медичних даних, установлених у процесі проведення експертизи. Якщо тривалість захворювання, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру заподіяного тілесного ушкодження і не підтверджується об’єктивними відо­мостями, судово-медичний експерт визначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості, виходячи із реальних термінів. Тому сам по собі листок непрацездатності без урахування характеру ушкодження не може свідчити про тяжкість тілесного ушко­дження, оскільки він може бути необгрунтовано продовжений, або, навпаки, на про­хання потерпілого передчасно закритий, не відбиваючи, таким чином, справжньої тривалості захворювання.
2. Моментом закінчення злочину є заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження.
3. Із суб’єктивної сторони злочин, що розглядається, може бути вчинений із пря­мим або непрямим умислом.

Відповідальність за ст. 122 КК настає також і в тих випадках, коли умисел винно­го був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю і фактично було за­подіяне тілесне ушкодження середньої тяжкості.

Відсутність умислу виключає застосування ст. 122 КК. Так, у сварці, що виникла на ґрунті особистих стосунків, Б. на подвір’ї свого будинку ударив потерпілого Н. рукою по обличчю, від чого той упав на купу каміння і одержав тілесне ушкодження середньої тяжкості. Скасовуючи вирок, яким Б. був засуджений за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, ВСУ зазначив, що тілесні ушкодження не були безпо­середнім результатом удару в обличчя, якого Б. завдав Н., а сталися внаслідок падіння останнього й удару головою об тверді предмети. Таких наслідків Б. хоча й не перед­бачав, але повинен був і міг за обставинами справи передбачити, внаслідок чого його дії були перекваліфіковані на необережне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження (див. ПС (1993). - С. 135-136).

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого і стосовно якого має місце необережна вина, повинно тягти за собою від­повідальність за сукупністю злочинів - за статтями 119 та 122 КК.
2. Суб’єктом злочину є осудна особа, якій виповнилося 14 років.
3. За ч. 2 ст. 122 КК обставинами, що обтяжують кримінальну відповідаль­ність, є заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження з метою за­лякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (наприклад, звіль­нити житлову площу тощо), або з мотивів расової, національної чи релігійної нетер­пимості.