Стаття 103. Призначення покарання

1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, перед­бачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п’ятнадцяти років.

1. Особливості призначення покарання неповнолітнім полягають насамперед у тому, що стосовно цих осіб на перше місце висувається мета виправлення. Тому ч. 1 ст. 103 КК встановлює, що крім загальних засад призначення покарання (див. комен­тар до статей 65-67 КК), суд при призначенні покарання неповнолітньому повинен ураховувати: 1) умови його життя та виховання; 2) вплив дорослих; 3) рівень розвитку;

1. інші особливості особи неповнолітнього.

1. Урахування вікових особливостей неповнолітнього вимагає встановлення не тільки того, що особа формально досягла віку кримінальної відповідальності, а й з’ясування всіх індивідуальних психофізичних властивостей неповнолітніх пев­ного віку. У зв’язку з цим практика йде шляхом виключення кримінальної відпо­відальності та покарання щодо тих неповнолітніх, які хоч і досягли віку, з якого встановлена кримінальна відповідальність, проте відстають (не у зв’язку з пси­хічним захворюванням) у розумовому розвитку від того рівня, що є типовим для цього віку і визначає можливість усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну не­безпечність вчиненого. Саме тому загальні засади призначення покарання щодо неповнолітніх застосовуються з урахуванням специфіки рівня їхнього вікового психофізичного розвитку.
2. Можливість досить легко (порівняно з дорослими) змінювати спрямованість формування особи підлітка пояснює і загальний напрямок у призначенні їм покаран­ня - його пом’якшення. Саме це визначає вчинення злочину неповнолітнім обстави­ною, що пом’якшує покарання (п. 3 ч. 1 ст. 66 КК).

Відповідно до п. 10 ППВСУ від 16 квітня 2004 р. при призначенні покарання не­повнолітнім суди повинні суворо дотримуватись принципів законності, справедли­вості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою по­карання такого засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація.

Практика однозначно йде шляхом найчастішого застосування до неповнолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприклад, призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

1. Призначення неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів чи сукупніс­тю вироків ґрунтується на положеннях, закріплених у статтях 70 та 71 КК з урахуван­ням особливостей, передбачених у статтях 99-102 КК (див. коментар до цих статей). Особливістю призначення неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків по­збавлення волі відповідно до ч. 2 ст. 103 КК є те, що покарання у цьому випадку не може перевищувати п’ятнадцяти років позбавлення волі.