1. Перегляд судових постанов та ухвал за нововиявленими обставинами є факультативною стадією адміністративного судочинства. Незаконність або необґрунтованість постанови або ухвали може бути зумовлена виявленням нових для справи обставин, у зв'язку з чим виникає потреба у перевірці відповіднос-
ті винесеного у справі процесуального акту об'єктивній істині та вимогам закону з урахуванням таких обставин. В цих випадках і має місце перегляд за нововиявленими обставинами.
Постанова або ухвала підлягають перегляду, тому що ново-виявлені обставини виявляють або невстановлення всіх обставин (фактів) у справі або недоброякісність доказового матеріалу', покладеного в обґрунтування висновків суду про обставини справи та права і обов'язки сторін. Таким чином, нововиявлені обставини виявляють невідповідність винесеної постанови або ухвали об'єктивній істині, що обумовлюють їх необґрунтованість або незаконність.
Судова постанова або ухвала підлягають перегляду за ново-виявленими обставинами в тих виключних випадках, коли у справі, вирішеній судом, з'ясовуються такі нові обставини, які існували в об'єктивній дійсності на момент вирішення судом спірного правовідношення, але не були і не могли бути відомі зацікавленому учаснику та суду, незважаючи на виконання останнім вимог процесуального закону щодо встановлення взаємних прав та обов'язків сторін.
2. Підставою для перегляду судових постанов та ухвал за нововиявленими обставинами може бути тільки відкриття таких невідомих раніше обставин, які, якщо вони були б відомі суду під час вирішення справи, суттєво вплинули б на висновки суду щодо прав та обов'язків осіб, які беруть участь у процесі. При цьому мова йде про нові обставини, факти, а не нові докази встановлених раніше або не врахованих судом обставин. Рішення, постанови та ухвали адміністративних судів, які набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами тільки з підстав, зазначених у ч. 2 ст. 245 Кодексу.
До першої групи підстав перегляду віднесено істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Наявність таких обставин зацікавлена особа повинна довести належними доказами. Не припускається перегляд та скасування постанови або ухвали, яка набрала законної сили, на підставі тільки необгрунтованого ствердження про відкриття нових обставин,
Оскільки обставини, які дають підстави для перегляду постанови або ухвали за нововиявленими обставинами, будуть новими для суду, то й докази, за допомогою яких встановлюється їх наявність, будуть новими. Нові докази не тільки можуть, а й повинні надаватися, і вони мають підтверджувати факт наяв-
477
ності нових обставин, які дають підстави для перегляду за ново-виявленими обставинами.
Не можуть бути визнані нововиявленими нові обставини, тобто такі, що виникли або змінилися після постановлення рішення або винесення ухвали, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі у своїх поясненнях, апеляційній або касаційній скарзі, або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог процесуального закону щодо всебічного і повного дослідження обставин справи.
Друга група підстав перегляду включає встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення.
Такі нововиявлені обставини, як завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів мають бути встановлені виключно вироком суду, що набрав законної сили. Кодекс не передбачає можливості встановлення цих обставин іншим чином, зокрема матеріалами розслідування, при неможливості постановлення вироку.
Ця група обставин характеризується тим, що: 1) має місце факт спотворення доказового матеріалу у справі, встановлений вироком суду, який набрав законної сили; 2) цей доказовий матеріал покладено у підґрунтя судової постанови або ухвали. Один тільки факт недоброякісності доказового матеріалу, посвідчений вироком у кримінальній справі, який набрав законної сили, не може спричинити скасування акту судочинства за нововиявленими обставинами, оскільки він міг бути обґрунтований й іншими, доброякісними доказами.
Третя група підстав передбачає встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення.
Факти умисних дій судді, який розглядає справу, що містить склад злочину, встановлений вироком суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, позбавляє винесене ним рішення значення акту правосуддя, робить його нікчемним. За цих обставин немає необхідності повторно оцінювати доказовий матеріал у справі - судова постанова або ухвала підляга-
478
ють обов'язковому скасуванню. Кримінальна відповідальність суддів за такі злочини передбачена ст.ст. 374 375 Кримінального кодексу України.
Факти неправильної оцінки доказів, неправильного застосування закону, якщо вони не є результатом зловживання суддів, не можуть бути визнані нововиявленими обставинами.
До четвертої групи підстав віднесено скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути.
Стаття 71 Кодексу передбачає випадки, за яких судові рішення в адміністративних, цивільних або господарських справах, вироки суду у кримінальних справах та постанови суду у справах про адміністративні проступки визнаються обов'язковими для адміністративного суду та слугують підставами для прийняття постанови чи постановлення ухвали. Скасування таких актів спричиняє хибність доказового матеріалу у адміністративній справі і необхідність перегляду відповідних актів судочинства.
П'ята група підстав перегляду передбачає встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. З цих питань Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Встановлення рішенням Конституційного Суду України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, є безумовною підставою для скасування відповідного акту судочинства за умови, що відповідний акт не є виконаний.
3. Кодекс передбачає можливість перегляду судових рішень в адміністративних справах за нововиявленими обставинами в
479
разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, тільки у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи. В даному випадку спірне правовідношення має ґрунтуватися на правовідносинах певного виду юридичної відповідальності фізичної особи і отримувати нову юридичну оцінку з урахуванням змін у нормативне-правовому регулюванні.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Дарма визнавати протиправною відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, якщо суд не може зобов'язати Держгеокадастр надати такий дозвіл: "ефективний" захист прав від ВС КАС (справа № 480/4737/19 від 23.12.2021 р.)
Позивач звернувся в суд з позовом до ГУ Держгеокадастру де просив визнати протиправною та скасувати відмову (у формі листа) відповідача у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (за межами населених пунктів), а також - зобов'язати ГУ Держгеокадастру надати йому дозвіл на розроблення цього проекту землеустрою. Держгеокадастр обґрунтовував відмову тим, що відповідно до інформаційної довідки, землі, за рахунок яких планується відведення земельної ділянки у власність, перебувають у користуванні на умовах оренди в іншої особи. Суд першої інстанції, із чим погодився апеляційний суд - відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що відповідач, надаючи відповідь на звернення позивача, дотримався вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Читати повністюЧергове невтішне рішення ВС КАС, для громадян, які не можуть отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою - і відповідно - здійснити відведення земельної ділянки. На жаль, дуже часто, органи відмовляють у наданні такого дозволу із непередбачених підстав, або ж видають відмову неналежної форми, чи взагалі ігнорують заявників. І на свій страх і ризик люди вимушені або робити проект землеустрою на підставі “автоматичного погодження”, що не позбавлено своїх питань, або ж звертатися до суду, що, на жаль, як і в цій справі після трьох років боротьби, може призвести до нульового результату.
Аналізуйте судовий акт: Орган Держгеокадастру НЕ має право відмовити у затвердженні проекту землеустрою з/д, яка приватизується, з будь-яких підстав, якщо такий проект погоджено у порядку встановленому ст. 186-1 ЗК України (ВС/КАС, № 820/4852/17 від 30 жовтня 2018р.
Ця справа насамперед буде цікава тим, хто вже бореться в судах із відмовами у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення з/д у межах норм безоплатної приватизації та замислюється над тим, що буде на наступній стадії, коли з’являться чергові відмови як і у затвердженні виготовленого проекту землеустрою з/д, так і у передачі цієї з/д у власність.
В нашому випадку орган Держгеокадастру незаконно відмовив заявнику у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення з/д для ведення ОСГ із земель державного резервного фонду за межами населеного пункту, обґрунтовуючи таке рішення різного виду маячнею, яка непередбачена законом. Слід додати, що відмова була оформлена листом органу Держгеокадастру, а не Наказом, як це передбачено пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав відмову протиправною та зобов’язав орган Держгеокадастру повторно розглянути заяву про затвердження проекту землеустрою «з урахуванням висновків суду по даній справі.» Тобто припис суду не «зобов’язати затвердити», як повсюдно просять заявники, а «повторно розглянути з урахування ухваленого судового рішення».
Суд касаційної інстанції залишив резулятивну частину без змін, проте змінив обґрунтування висновків судів.
Необхідно уточнити що «погодження проекту землеустрою» та «затвердження проекту землеустрою» є двома окремими юридичними діями, які здійснюються різними суб’єктами владних повноважень на різних стадіях приватизації з/д.
В матеріалах справи містяться документи про погодження проекту землеустрою в порядку, передбаченому ст. 186-1 ЗК України територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та витяг з Державного земельного кадастру про з/д.
ВС підкреслив, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.
Документи, які вимагає орган Держгеокадастру у листі – відмові не передбачені для подання заявником згідно ст. 50 ЗУ «Про землеустрій», тому з підстав їх відсутності відмова у затвердженні проекту землеустрою з/д незаконна.
Реагуючи на усі просторікування органу Держгеокадастру про дискреційні повноваження при затвердженні проектів землеустрою та відсутність права судів у них втручатися, ВС зазначив, що суб’єкт владних повноважень НЕ наділений дискреційними повноваженнями, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант його поведінки, і коли інші варіанти призводять до порушення закону (в даному випадку вимога від заявника непередбачених законом документів)
Окремо ВС висловився з приводу форми відмови наданої заявнику. Так лист – папірець, на думку ВС свідчить про те, що орган Держгеокадастру всуперечь закону не прийняв жодного управлінського рішення. Посилання органу Держгеокадастру, на те, що метою папірця – відмови є роз’яснення для заявника про можливість «донести документи» протирічить частині сьомої ст. 118 ЗК України, відповідно до якої після надходження проекту землеустрою протягом двох тижнів приймається владне управлінське рішення про затвердження або про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення з/д у власність.
Застосовуючи частину четверту ст. 245 КАС України ВС вважає, що належним способом захисту порушеного права заявника в цьому спорі буде зобов'язання органу Держгеокадастру повторно розглянути питання затвердження проекту землеустрою з/д з урахуванням висновків суду.
На практиці суб’єкт владних повноважень ігнорує висновки суду або тлумачить їх хибно та продовжує вигадувати нові відмови. Тому фактично і після рішення суду порушення прав заявників триває, зокрема проекти землеустрою з/д НЕ затверджуються.
Отже, захист прав заявників при такому підході ВС до вирішення описаного спору НЕ відбувається.
Аналізуйте судовий акт: Судовий збір за декілька прохань суду «визнати протиправним акт», «скасувати», «визнати нечинним», «зобов’язати прийняти рішення», тощо сплачується як за одну позовну вимогу немайнового характеру (ВС/КЦС, №640/21330/18 від 12 листопада 2019р.
З давних – давен ще коли судовий збір називався державним митом правильне обчислення і його сплата за належними реквізитами було неабиякою проблемою, особливо для юриста початківця. Сьогодні ситуація дещо спростилася завдяки сервісу оплати судового збору на порталі «Судова влада України», проте приклади нижченаведеного рішення ВС, ще вказують нам, що все не так затишно в цьому питанні.
Стаття 245 КАС України містить перелік повноважень суду при розгляді ним адміністративних позовів. Виходячи зі змісту цієї статі, а також обставин справи та обраного способу захисту порушеного права, юристи формулюють позовні вимоги у прохальній частині позову.
Наприклад, позивач просить у позові суд «визнати протиправним та скасувати акт суб’єкта владних повноважень» та «зобов’язати суб’єкт владних повноважень вчинити дії». Фактично прохання два. Хоча юридично це одне прохання – спосіб відновлення порушеного відповідачем права.
Тому виникає питання як сплачувати судовий збір: як за одну немайнову вимогу чи як за дві?
В даній справі процесуальне порушення відбулося на стадії апеляційного розгляду. Суд апеляційної інстанції вирішив, що це дві окремі вимоги, а судовий збір був сплачений апелянтом як за одну немайнову вимогу. (попри те, що у суді першої інстанції судовий збір був сплачений позивачем як за одну позовну вимогу.). У підсумку суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу заявнику.
Суд касаційної інстанції скасував ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення і направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду апеляційної скарги по – суті.
ВС підкреслив, що прохання позивача «про визнання акта протиправним та скасування» нерозривно пов’язане з проханням «про зобов’язання вчини дії», тому є одним способом захисту та відновлення порушеного права і у питанні сплати судового збору вважається однією немайновою позовною вимогою.