Компетенція адміністративних судів поширюється на:
- спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних по вноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
- спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
- спори між суб'єктами владних повноважень з приводу ре алізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі де легованих повноважень, а також спори, які виникають з при воду укладання та виконання адміністративних договорів;
- спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у ви падках, встановлених законом;
73
5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
2. Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:
- що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
- що належить вирішувати в порядку кримінального судо чинства;
- про накладення адміністративних стягнень;
- щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (поло ження) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої ді яльності або виключної компетенції.
1. Коментованою статтею встановлено підвідомчість або предметну компетенцію адміністративного суду, під якою розуміється коло справ, віднесених законом до розгляду і розв'язання системою адміністративних судів.
Створення у системі судів загальної юрисдикції системи адміністративних судів потягло за собою необхідність розмежування компетенції між адміністративними судами та судами загальної юрисдикції, господарськими судами, Конституційним Судом України, громадськими організаціями. При визначенні підвідомчості справ адміністративним судам слід спиратися на критерії підвідомчості, що вироблені і використовуються процесуальною доктриною та практикою. До таких критеріїв належать суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
Щодо першого критерію, то обов'язковим учасником публічно-правового спору є суб'єкт владних повноважень, за другим - предметом судового розгляду у адміністративному суді є публічно-правовий спір.
Підвідомчість може бути альтернативною, виключною, імперативною та договірною в залежності від того, чи відносить закон вирішення спорів до компетенції виключно одних конкретних органів, чи до компетенції декількох за вибором заявника чи згодою сторін.
Виключна підвідомчість означає, що розгляд певної категорії справ віднесено лише на розгляд адміністративного суду.
Альтернативна підвідомчість передбачає віднесення розгляду спору до компетенції кількох органів за вибором особи, яка звертається за захистом своїх прав і законних інтересів.
74
Імперативна підвідомчість означає, що адміністративна справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності.
Практичне значення підвідомчості знаходить прояв у проце-суально-правовихнаслідках недотримання правил про підвідомчість справ адміністративному суду. Якщо справа не є підвідомчою адміністративному суду, суддя на стадії подання позову та порушення адміністративної справи може відмовити у прийнятті позовної заяви (ч.І ст. 109 КАС України). У випадку, коли непідвідомчість справи адміністративному суду виявляється на стадії судового розгляду, адміністративний суд припиняє провадження у справі (ч. 1 ст. 157 КАС України).
Коментованою статтею встановлюється, що адміністративним судам підвідомчі: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; 4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; 5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Отже, підвідомчість судам публічно-правових спорів є виключною.
2. До спорів, що не підвідомчі адміністративним судам, належать спори: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
Розмежовуючи підвідомчість публічно-правових спорів адміністративним судам КАС України встановлює коло спорів, які, хоча і мають публічно-правовий характер, вирішуються в порядку іншого судочинства.
Так, юрисдикція адміністративних судів з вирішення публічно-правових спорів обмежується, насамперед, юрисдикцією Конституційного Суду України.
75
При визначенні меж підвідомчості публічно-правових спорів адміністративним судам і Конституційному Суду України, слід зазначити, що Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" відзначив, що суди загальної юрисдикції не вправі, застосовуючи Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перераховані у ст. 150 Конституції, оскільки це віднесене до виключної компетенції Конституційного Суду. Однак, будь-який суд загальної юрисдикції має право на підставі ст. 144 Конституції визнати неконституційними чи такими, що суперечать законам України рішення органів місцевого самоврядування, а також - на підставі ст. 124 Конституції - акти органів державної виконавчої влади - міністерств, інших центральних органів, місцевих державних адміністрацій тощо.
Також публічно-правовими спорами є кримінально-правові відносини щодо переслідування особи за вчинення злочину, які вирішуються в порядку кримінального судочинства. Однак природа цих відносин, їх суб'єктний склад унеможливлює їх віднесення до юрисдикції адміністративних судів і вони, згідно з законом, розглядаються і вирішуються у межах кримінального судочинства.
Розгляд справ про адміністративні проступки, накладення адміністративних стягнень також не належать до компетенції адміністративного суду і здійснюються в порядку, передбаченому КпАП України.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Неправильне присвоєння митним органом коду товару УКТ ЗЕД, що імпортується, є ненормативним актом і оскаржується за правилами адміністративного судочинства (ВСУ від 11 вересня 2017р. у справі № № 3-649гс17)
Завдяки цій ухвалі ВСУ ми маємо наступний корисний висновок: рішення митного органу про присвоєння коду товару УКТ ЗЕД є ненормативним актом суб’єкта владних повноважень і відповідно до статті 17 КАС України оскаржується імпортером/експортером за правилами адміністративного, а не господарського судочинства.
Аналізуйте судовий акт: Висновок комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мінюсту не створює для особи юридичних обов’язків та наслідків, тому НЕ оскаржується в адміністративному суді (ВАСУ від 7 червня 2017р. у справі № 826/7442/16)
Окрім оскарження рішень, дій та бездіяльності державного реєстратора до суду у зацікавленої особи є право адміністративного (відомчого оскарження) до Мінюсту та його територіальних органів. Це права з’явилося не так давно, проте вже обростає судовою практикою на вищому рівні. Сьогодні на підставі ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» діють Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації та Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Рішення за результатами розгляду адміністративної скарги приймається у формі наказу Мінюсту або його територіального органу на підставі висновку цієї Комісії.
Отже, в цій справі позивачу не сподобався не тільки наказ Мінюсту, а і висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Позивач просив визнати сам висновок «незаконним та скасувати», а дії Комісії «щодо його складання – протиправними». Окрім цього позивач просив суд скасувати наказ Мінюсту «про скасування реєстраційних дій в ЄДР» та зобов’язати Мінюст поновити реєстраційні дії, які були вчинені на його користь приватним нотаріусом і скасовані наказом Мінюсту.
По суті позивач на рівні ВАСУ цей спір виграв оскільки суд ухвалив рішення про скасування наказу Мінюсту та зобов’язання Мінюсту поновити скасовані ним реєстраційні дії в ЄДР. Проте, ВАСУ закрив адміністративне провадження в частині оскарження висновку Комісії. ВАСУ підкреслив, що оскільки висновок Комісії має рекомендаційний характер, то не створює для особи юридичних обов’язків та наслідків, які б могли порушити її права та інтереси. При цьому зобов’язуючим актом для особи є наказ Мінюсту, який може і не погодитись із висновком Комісії. Отже, спір щодо оскарження висновку в суді не є публічно-правовим, тому не підлягає розгляду в адміністративних судах.
Таким чином, до адмінсуду не слід оскаржувати висновки Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, а треба оскаржувати лише накази Мінюсту та його територіальних органів, в яких про такі висновки зазначається.
Аналізуйте судовий акт: Якщо спір про право відсутній і оскаржуються владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, то такій спір підлягає розгляду адміністративним судом (ВСУ від 24 травня 2017р, № 6-843цс17)
Чехарда в позиціях ВСУ з приводу підвідомчості суду певної юрисдикції оскарження рішень та дій державного реєстратора у питаннях реєстрації/перереєстрації права власності на нерухоме майно, зокрема оскарження рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно за заявою іпотекодержателя, продовжується.
Зовсім недавно, 14 червня 2016р. ВСУ на спільному засіданні трьох палат ухвалив доволі суперечливе рішення у справі № 21-41а16, яким начебто виключив адмінюстицію зі спорів особи із державним реєстратором і роз’яснив, що такі спори підлягають розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб’єктного складу сторін. Проте, незважаючи на таке рішення ВСУ адмінсуди продовжували розглядати подібні справи, в тому числі на рівні ВАСУ, і почали з’являтись і інші рішення ВСУ включаючи і це.
Так, з метою припинення права власності іпотекодавця, який порушив умови кредитного договору, на іпотеку, та реєстрації права власності на себе, іпотекодержатель подав державному реєстратору заяву та пакет документів, і д/р прийняв відповідне рішення. Іпотекодавець оскаржив таке рішення д/р до адмінсуду, суд першої інстанції прийняв заяву іпотекодавця до розгляду і задовільнив її, визнав протиправним та скасував рішення д/р про реєстрації права власності на іпотеку за іпотекодержателем. Суд апеляційної інстанції залишив таке рішення без змін. Проте, ВАСУ мабуть керуючись вищезгаданим рішенням ВСУ у справі № 21-41а16 рішення адмінсудів скасував та закрив адміністративне провадження, при цьому роз’яснивши іпотекодавцю – юр. особі, що із подібними позовами слід звертатись до господарського суду в порядку господарського судочинства.
Адміністративна палата ВСУ в свою чергу скасувала рішення ВАСУ у цій справі та направила справу на повторно до ВАСУ для розгляду касаційної скарги іпотекодержателя по суті.
ВСУ підкреслив, що у справі між сторонами відсутній спір про право, а розглядається спір про законність або протиправність рішення та дій д/р під час виконання ним свої владних повноважень та адміністративних функцій. Тобто, не іпотекодавець та іпотекодержатель спорять у суді між собою про право власності на іпотеку, а суд лише повинен перевірити правильність дій д/р під час розгляду ним поданого іпотекодержателем пакету документів та правомочність прийнятого ним рішення про перереєстрацію права власності на іпотеку за іпотекодержателем. Таким чином, ВАСУ закриваючи провадження у справі неправильно застосував ст. ст. 3, 17, 157 КАС України.
Отже, поки що немає єдиної практики з приводу підвідомчості такого виду спорів судам єдиної юрисдикції, відбувається чехарда…
Аналізуйте судовий акт: Правовідносини щодо реєстрації права власності не є публічно-правовими, а випливають з договірних відносин, тому підлягають вирішенню за правилами цивільного судочинства (ВАСУ, справа № 815/618/16, 12.04.17)
Предметом спору у цій справі є протиправність дій державного реєстратора-приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на квартиру, що перебувала і іпотеці банку. Третьою особою у справі виступило ТОВ «Кей-Колект», так звана «колекторська фірма».
Громадянин - власник вказаної квартири в обґрунтування свого позову зазначав, що на момент здійснення оскаржуваних реєстраційних дій у державного реєстратора не було належних доказів щодо наявності у позивача заборгованості як перед «колекторською фірмою» так і перед банком. Зазначені обставини, як вважав позивач, свідчать, що рішення про державну реєстрацію прийнято без достатніх правових підстав, у зв'язку із чим це рішення підлягає скасуванню.
Постановою суду першої інстанції позовні вимоги були задоволені, але ухвалою апеляційного адміністративного суду це судове рішення було скасоване та закрито провадження по справі з тих підстав, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог п. 1 ч. 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
ВАСУ погодився з цим висновком апеляційного суду, виходячи з того, що що спірні правовідносини щодо реєстрації права власності пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди та не є публічно-правовими, випливають з договірних відносин, отже підлягають вирішенню за правилами цивільного судочинства.
Слід зазначити, що приймаючи це рішення касаційний суд керувався також висновком Верховного Суду України, який викладений у постанові від 14 червня 2016 року по справі № 21-41а16.
За висновком ВСУ подібні спори пов’язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, вони не є публічно-правовими, а випливають з договірних відносин, а тому мають вирішуватися судами за правилами ЦПК.
Аналізуйте судовий акт: Рішення суб’єкта владних повноважень про передачу у власність земельної ділянки оскаржується у порядку цивільного судочинства і є спором про право (ВСУ від 29 березня 2017р. у справі № 21-3412а16)
Якщо бути точним, то рішення органу місцевого самоврядування, який у визначених КАС України випадках розглядається як суб’єкт владних повноважень, яке прийнято у відношенні фізичної особи. Рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки юридичній особі оскаржується за правилами господарського судочинства. Проте в обох випадках НЕ слід подавати позов в адміністративний суд. Це вже усталена практика, і ВСУ в такому випадку скасовує всі судові акти ухвалені в адміністративній справі та закриває провадження.
Обґрунтовується це тим, що між органом місцевого самоврядування та власником земельної ділянки існує спір про право, який не підвідомчий адміністративним судам.
Так, ст. 17 КАС України відносить до юрисдикції адміністративних судів публічно-правові спори між фізичними чи юридичними особами та суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій. Рішення про передачу земельної ділянки стосується цивільного права користування земельною ділянкою, тому спір щодо такого рішення належить до цивільної юрисдикції.
Аналізуйте судовий акт: Свідоцтво про право власності та рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухомість оскаржується за правилами цивільного судочинства (ВСУ від 24 січня 2017р. у справі № 21-1559а16)
Питання за правилами якого судочинства повинні оскаржуватись рішення, дії та документи видані державний реєстратором актуальне вже останні три роки. Поєдинок між юрисдикціями продовжується, а простий люд так і не знає куди звертатись.
Адмінсуди сміливо протирічать обов’язковим порадам ВСУ і продовжують приймати позови проти державних реєстраторів та ухвалювати зобов’язальні рішення. Державні реєстратори цим активно користуються і оскаржують аж до ВСУ, на що втрачаються роки. ВСУ в свою чергу принципово не змінює свою позиції і наполягає на тому, що подібні позови повинні розглядатись за правилами цивільного судочинства. Зокрема, з цього приводу ухвалена на спільному засіданні трьох палат Постанова від 14 червня 2016року № 21-41а16.
Проте, в Україні є ще ВАСУ, який підтримує адмінсуди першої та апеляційної інстанцій….
Так чи інакше у цій битві юрисдикцій виграє недбалий, а іноді і скорумпований державний виконавець, а програє фізична чи юридична особа, яка намагається захистити своє право власності.
Слід додати, що ВСУ у цій постанові роз’яснив, що рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації захисту свого речового права у порядку цивільного судочинства. Проте, звичайно не висловився, чи є це є це підставою для поновлення строків на оскарження…
Аналізуйте судовий акт: Оскарження розпоряджень та рішень щодо питань відведення земельних ділянок відбувається за правилами адмінсудочинства, а не будь-якого іншого (ВСУ від 7 червня 2016 року у справі № 820/3507/15)
Іноді навіть досвідчені юристи точно не знають, до суду якої юрисдикції слід звертатись у певних випадках порушення прав особи. При дослідженні різноманітних актів вищих судів як прикладів питання ще більш ускладняється. Колізії притаманні вирішенню земельних спорів.
У цій справі прокурор звернувся із позовом до адмінсуд про визнання незаконним та скасування розпорядження місцевого органу державної влади «про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення з/д». Адмінсуди першої, апеляційної та касаційної інстанцій прийшли до висновку, що спір не є публічно-правовим і провадження у справі підлягає закриттю.
ВСУ скасував попередні у справі ухвали та направив справу на новий розгляд до адмінсуду першої інстанції. ВСУ підкреслив, що при наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення з/д місцевий орган державної влади реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адмінсуду.
Отже, подібні спори із земельних питань підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, а не будь-якого іншого.