I. До адміністративного суду має право звернутися з адміні стративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб' єкт владних повноважень має право звернутися до адміністра тивного суду у випадках, встановлених законом.
I1. Коментована стаття продовжує та розвиває конституцій не положення про те, що кожному гарантується право на оскар ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службо вих осіб (ст. 55 Конституції України).
Аналіз положень КАС України дає підстави стверджувати, що поняття "право на звернення з адміністративним позовом до адміністративного суду" та поняття "право на адміністративний позов" можуть бути визнані тотожними. Це пов'язано з
тим, що адміністративний суд розглядає справи в порядку позовного провадження, тобто, для того щоб порушити провадження в адміністративній справі в адміністративному суді, до нього можна звернутися тільки з адміністративним позовом. У ст. З КАС України законодавець закріплює поняття адміністративного позову і визначає, що адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах (докладніше про поняття адміністративного позову див. коментар до ст. З КАС України).
Що ж стосується поняття "право на адміністративний позов", то за своєю структурою воно є складним і розглядається як нерозривна єдність двох його сторін: матеріально-правової та процесуально-правової. Матеріально-правову сторону права на адміністративний позов складає право на задоволення адміністративного позову. Процесуально-правова сторона знаходить своє відбиття у праві на пред'явлення адміністративного позову. Обидві ці сторони тісно взаємопов'язані, проте досить самостійні і не співпадають за своїм змістом. Право на задоволення адміністративного позову - це право на позитивне вирішення справи, на одержання захисту прав, свобод та інтересів осіб, що звернулися до суду. Реалізація цього права обумовлена обставинами, як матеріально-правового, так і процесуально-правового характеру. Право на пред'явлення адміністративного позову - це право на звернення до адміністративного суду з вимогою про захист, право на одержання реакції від суду у вигляді порушення його діяльності з розгляду та розв'язанню адміністративної справи; його реалізація залежить від процесуально-правових обставин. Наявність права на задоволення адміністративного позову встановлюється адміністративним судом в ході адміністративного процесу, що й відбивається у постанові суду. Наявність права пред'явлення адміністративного позову встановлюється при прийнятті позовної заяви адміністративним судом до свого провадження. Реалізація права на пред'явлення адміністративного позову, тобто права на адміністративний позов у процесуальному розумінні регламентується КАС України.
Виходячи зі змісту статті, що розглядається, правом на пред'явлення адміністративного позову наділені усі особи, які вважають, що порушені їх права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб'єкт владних повноважень
246
має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом (докладніше див. коментар до ст. 17 КАС України). Для реалізації права на пред'явлення адміністративного позову необхідний ряд передумов. Виходячи з досліджень процесуальної науки, вважається, що такі передумови можна класифікувати з різноманітних підстав, але найбільш часто їх розподіляють на об'єктивні та суб'єктивні, а також на позитивні та негативні. Що стосується суб'єктивних та об'єктивних передумов, підставою їх визначення є їхня залежність або незалежність від особи того, хто звертається до адміністративного суду.
До суб'єктивних передумов належать наступні: по-перше, особа як уявляється, повинна вважати, що її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин порушені, тобто в неї повинна бути впевненість, що її права, свободи чи інтереси потребують захисту адміністративного суду; по-друге, наявність адміністративної процесуальної правоздатності в особи, яка звертається до суду з адміністративним позовом. Відповідно до ст. 48 КАС України, адміністративна процесуальна правоздатність визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами) (див. коментар до ст. 48 КАС України).
Об'єктивні передумови поділяються на позитивні та негативні в залежності від того, повинні вони бути наявні або відсутні для реалізації права на пред'явлення адміністративного позову.
Так, об'єктивною позитивною передумовою є підвідомчість позовної заяви адміністративному суду, що закріплена ст. 17 КАС України (також див. відповідний коментар). Негативними передумовами визнають наступні: по-перше, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав відсутні такі, що набрали законної сили: постанова суду чи ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, про закриття провадження в такій справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністративного позову або примиренням сторін; по-друге, якщо не наступила смерть фізичної особи чи не припинено юридичну особу, які звернулися
із позовною заявою або до яких пред'явлено адміністративний позов, якщо спірні правовідносини не допускають правона-
ступництва.
Треба зазначити, що не тільки ці передумови стосуються реалізації права на пред'явлення адміністративного позову. Важливим питанням є також додержання порядку реалізації цього права. Недодержання таких правил також тягне несприятливі наслідки для особи, що звернулася до суду. Такими правилами є: додержання вимог до позовної заяви, встановлених ст. 106 КАС України; подання позовної заяви особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність. Згідно зі ст. 48 КАС України, адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь, крім того, адміністративна процесуальна дієздатність належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам) (див. коментар до ст. 48 КАС України); наявність у представника належних повноважень (якщо позовну заяву подано представником); подання позовної заяви з додержанням правил про підсудність, встановлених статтями 18-21 КАС України. Зазначимо також, що звернення до адміністративного суду повинно відбуватися у встановлені в Кодексі строки (ст. 99 КАС України). Звернення до адміністративного суду з наявністю всіх передумов права на пред'явлення адміністративного позову, а також з додержанням порядку реалізації цього права та прийняття судом позову до свого провадження викликає певні правові наслідки.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Витрати на проведення експертизи на замовлення позивача до звернення до суду із позовом НЕ входить до складу судових витрат та з іншої сторони НЕ стягується (ВС/КАС у справі № 824/647/19-а від 16.12.2020)
Однією із новел Кодексу адміністративного судочинства після внесення до нього змін стала можливість проведення експертизи за ініціативою позивача до подання позову до суду, так зване позасудове експертне дослідження (ст. 104 КАС України).
Виходячи з норм ст. 132, 137 КАС України за загальним правилом витрати пов’язані із залученням експертів відносяться до судових витрат та підлягають стягненню зі сторони, яка «програла» справу.
Але це правило є загальним, а тому містить певні виключення.
У даній справі підприємство судилось з податковим органом та до подачі позову до суду на своє замовлення отримало висновок експерта, який став однім із доказів та підставою для задоволення позову.
Після постановлення позитивного для позивача рішення підприємство звернулось із заявою про постановлення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат (витрат на проведення експертизи).
Суд першої інстанції та апеляційний суд із такими вимогами погодились виходячи з того витрати підприємства на проведення експертизи виникли у зв`язку зі збиранням доказів та підготовкою позову у даній справі, тому ці судові витрати пов`язані з розглядом справи та підлягають розподілу в порядку, передбаченому КАС України. Факт замовлення експертизи до моменту звернення з позовом не впливає на пов`язаність вказаних вище судових витрат з розглядом справи і не може бути підставою для відмови в їх відшкодуванні.
Податківцями на вказане рішення було подано касаційну скаргу, яку останні вмотивували тим, що вказані витрати не можуть бути судовими витратами у зв`язку із тим, що експерт не залучений учасником справи, на момент проведення експертизи судочинство у справі не здійснювалось. Відносини між позивачем та експертом виникли поза судовим процесом. Отже вказані витрати не можуть вважатися таким, що були пов`язані з розглядом справи.
Касаційний адміністративний суд з такими твердженнями органу податкової служби погодився скасувавши додаткове рішення місцевого адміністративного суду та відмовивши у задоволенні заяви позивача.
Приймаючи таке рішення КАС послався на те, що висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Згідно норм ст. 137 КАС України судом встановлюється розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Отже Кодексом адміністративного судочинства України встановлено порядок проведення експертизи на замовлення учасника справи та порядок відшкодування витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони. Це означає, що для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.
У даній справі оскільки в межах спірних правовідносин замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою Товариства до звернення до суду з позовом, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування Товариству витрат на підготовку експертного висновку.
На користь такого висновку також свідчать норми ч. 8 ст. 104 КАС України, які надають право учаснику справи подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи. Отже, здійснення учасником справи замовлення експертного дослідження в поза процесуальному порядку обмежує право іншої особи приймати участь у процесі проведення експертизи, зокрема подавати заяву про відвід експерта.
Дослідження експертом правопорушень зафіксованих в акті перевірки, які покладені в основу прийняття спірних актів індивідуальної дії, зазначення експертом про те, що висновок підготовлено для подання до суду, як і надання судом оцінки цьому висновку, не доводять того, що понесені Товариством витрати були необхідними (неминучими).