1. Коментована норма застосовується до випадків, коли позивач об"єднав в одній позовній заяві кілька вимог (ч 2 ст. 118 ЦПК), що розглядаються в порядку різного судочинства. Зазначена норма застосовується також і під час вирішення судом питання про об"єднання позовів (ст. 126 ЦПК).
У разі недотримання вимог коментованої статті, Суд відмовляє у відкритті провадження в частині вимог, які не належать до його компетенції на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК, а якщо це було виявлено після відкриття провадження – закриває провадження на підставі п.1 ч. 1 ст. 205 ЦПК.
Якщо зазначена норма була порушена судом під час об"єднання позовів (ст. 126 ЦПК), рішення суду скасовується судом апеляційної чи касаційної інстанції в частині вимог, які не належать до компетенції суду, а провадження у справі в цій частині закривається. Тобто вищестоящий суд вчиняє дію, яку мав би вчинити суд першої інстанції.
Зазначена норма застосовується і в тих випадках, коли позивач чи третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, змінює позовні вимоги (доповнює їх). Право сторони змінити предмет позову (позовні вимоги) не обмежується видом судочинства, в якому розглядається справ. Іншими словами, внаслідок зміни вимог може з"явитися вимога, яка не належить до компетенції суду, що розглядає справу. Суд не має правових підстав відмовляти у прийнятті такої заяви, але повинен роз"яснити особі процесуальні наслідки. Якщо і після цього особа наполягає на вирішенні спору з урахуванням змінених вимог, то суд закриває провадження в частині вимог, які не належать розглядати в порядку цивільного судочинства, і продовжує розгляд справи щодо тих вимог, які йому підвідомчі. Якщо жодної такої вимоги не залишилося, провадження у справі закривається в цілому. Зазначену процесуальну дію суд повинен оформити ухвалою, яка постановляється в нарадчій кімнаті та викладається окремим документом. Ухвалу може бути оскаржено.
2. На відміну від ЦПК 1963 р., законодавець відмовився від підвідомчості за зв´язком справ. Стаття 26 "Підвідомчість кількох зв´язаних між собою вимог" ЦПК 1963 р. передбачала, що при об´єднанні таких вимог, одні з яких підвідомчі суду, а інші — арбітражному суду, всі вимоги підлягають розглядові у загальному суді. Аналогічну норму містить ст. 21 КАС України.
Водночас, законом можуть бути передбачені винятки. Зокрема у ч. 2 ст. 21 КАС зазначено, що вимоги про відшкодування шкоди, що заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб´єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб´єктів публічно-правових відносин, можуть розглядатися залежно від суб´єкта, якому заподіяно шкоду, у порядку цивільного або господарського судочинства. Проте, якщо такі вимоги заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, вони розглядаються адміністративним судом. Таким чином, адміністративний суд, як виняток, може розглядати вимогу про відшкодування шкоди, яка за загальним правилом мала б розглядатися в цивільному або господарському судочинстві (залежно від суб‘єктного складу).
Президія ВГС України в рекомендаціях від 27.06.2007р. наголошує на тому, що ГПК не передбачає можливості об’єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об’єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині позовних вимог, що підлягають розглядові в господарському судочинстві, а в іншій частині з посиланням на п.1 ч.1 ст.62 ГПК України – відмовляє у прийнятті позовної заяви.
3. Кожне з проваджень цивільного судочинства має свої особливості, спрямовані на розгляд саме певної категорії справ, тому об´єднання в одне провадження спірних та безспірних вимог законодавець забороняє. Отож не можуть розглядатися в одному провадженні справи за заявою особи про встановлення факту каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов´язковим державним соціальним отриманням, та вимоги про виплату недоотриманих сум пенсії.
4. Частина 6 ст. 235 ЦПК визначає, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз´яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Проте, які правові наслідки настають у випадку подання заяви у позовному провадженні, що містить і вимогу про встановлення факту, і пов´язані з цим спори про право ЦПК не визначає.
ВС України у п. 22 Правових позицій щодо застосування загальних положень цивільного процесуального законодавства зазначає: "Оскільки законодавством не передбачено подібних наслідків щодо вимог, які заявлені у позовному порядку, але мають розглядатись у окремому провадженні, суддя має відповідно до правил ст. 139 (тепер ст. 121. — авт.) ЦПК запропонувати заявникові усунути недоліки заяви". Проте такий висновок видається спірним, оскільки неправомірно розширює коло підстав, з яких може повертатись позовна заява. Такі підстави визначені ст. 121 цього Кодексу і є виключними. ЦПК не визнає необхідним реквізитом заяви визначення виду провадження, а також не визначає правила про повернення заяви чи залишення її без розгляду, якщо у позовному провадженні подаються вимоги, які мали б розглядатися в окремому провадженні, чи поєднуються ці вимоги. Тому таке правило діє лише щодо заяв, поданих в окремому провадженні, адже ч. 6 ст. 235 містить відповідні правові наслідки.
5. Коментована норма не забороняє об‘єднувати в одному провадженні вимоги, що розглядаються за різними видами провадження, насамперед, позовного і окремого. Якщо, наприклад, під час вирішення питання про встановлення факту родинних відносин виникає спір про право, заява залишається без розгляду. В подальшому особа подає позов, в якому ставиться вимога про встановлення факту родинних відносин, яка мала б розглядатися в окремому провадженні, і вирішення спору про право, яка розглядається в позовному провадженні.
page
youtube
