У коментованій статті вперше у вітчизняному законодавстві вказується на звичай як на джерело цивільного права і визначаються засади його застосування. Якщо ЦК 1963 р. містив лише згадку про деякі види звичаїв: «правила соціалістичного співжиття», «моральні принципи суспільства, яке будує комунізм» (ст. 5), то ЦК 2003 р. дає поняття звичаю, визначаючи його як правило поведінки, котре не встановлене актами цивільного законодавства (хоча і може бути зафіксоване у відповідному документі), але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
Залежно від характеру правового звичаю можна виокремити кілька його видів: міжнародні звичаї; звичаї внутрішньодержавні; звичаї, що ґрунтуються на звичаєвому праві; судовий звичай; звичаї ділового обігу (обороту) та ін.
Деякі звичаї фіксуються в документах (наприклад окремі судові звичаї зафіксовані у постановах Пленуму Верховного Суду України). Але багато звичаїв у документах не фіксуються, а мають характер правових аксіом, що звичайно приймаються до уваги учасниками цивільних відносин (наприклад, «Двічі за одне й те саме не відповідають», «Домовленості мають виконуватися»).
Звичаї можуть мати характер конкретного правила (наприклад, «Приналежність — слідує за головними речами»). Але вони можуть також бути окреслені у загальному вигляді. Наприклад, ч. 4. ст. 13 ЦК, передбачає, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися «моральних засад суспільства». Очевидно, що «моральні засади суспільства» є категорією звичаєвого права, якій надана обов´язкова сила нормою закону. Разом з тим, ця категорія вимагає додаткового тлумачення, а отже потребує з´ясування сукупності конкретних звичаїв, що визначають моральні засади суспільства (положення релігії, яка домінує у певному суспільстві; гуманітарні цінності, прийняті у ньому, тощо).
Частина 2 ст. 7 ЦК визначає місце звичаїв у системі норм цивільного права, передбачаючи, що звичай, який суперечить актам цивільного законодавства або договору, не застосовується. Це положення слід тлумачити поширювально, оскільки не може також застосовуватися і звичай, який суперечить моральності суспільства, публічному інтересу тощо. Таким чином, правові звичаї за юридичною силою поступаються і договорам, і актам законодавства, й іншим видам норм цивільного права.
Такий підхід цілком відповідає східноєвропейській концепції цивільного права (яка прийнята і в Україні), де правовому звичаю як джерелу права традиційно відводиться другорядна роль. Унаслідок цього багато які зі звичаїв закріплені в актах законодавства і нерідко виступають лише як доповнення до цих актів.
page
youtube
