1. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов´язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Суть застави як засобу забезпечення виконання зобов´язання полягає в тому, що кредитор — заставодержатель набуває права у разі невиконання боржником зобов´язання, забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок заставного майна. Заставою забезпечуються переважно кредитні відносини, однак немає перешкод для забезпечення заставою інших зобов´язань. Єдиною умовою є дійсний характер даних зобов´язань, що означає відповідність закону.
Дійсною може вважатися лише вимога, що реально існує і заснована на передбачених законом підставах. Отже, у разі забезпечення заставою вимоги, яка не може вважатись дійсною, а також у випадку припинення забезпеченого заставою зобов´язання, незалежно від причин такого припинення, судова та господарська практика виходить з того, що не має правових підстав для задоволення вимог, заснованих на договорі застави, якою забезпечувалось відповідне зобов´язання.
Крім того, дійсність вимог, які забезпечуються заставою, означає ще й то, що ці вимоги не погашені за давністю, тобто до яких не закінчився строк позовної давності, за винятком випадків, коли цей строк поновлюється судом, господарським судом на підставі закону. Заставою не може бути забезпечена уявна вимога, тобто тільки реально існуюча вимога.