Покладення виконання зобов´язання на третю особу у науці цивільного права має назву «передоручення виконання». Раніше цей інститут регламентувався ст. 164 ЦК 1963 р. Оскільки правове регулювання відносин щодо виконання обов´язку боржника іншою особою зазнало неабияких змін, виділимо слідуючі характерні риси передоручення виконання у порівнянні із раніше діючими правилами:
якщо за ЦК 1963 р. покладення виконання зобов´язання на третю особу могло мати місце тільки, якщо зобов´язання мало договірний характер, то зараз передоручення виконання може бути у будь-якому зобов´язанні, навіть якщо воно не є договірним;
за нормами ЦК 1963 р. можливість передоручення виконання повинна була бути передбаченою відповідними правилами, відповідним договором між третьою особою та кредитором чи випливати з адміністративної підпорядкованості. Зараз воно може мати місце, якщо спеціально й не передбачено нормативно-правовими актами, договором чи звичаєм;
раніше передоручення виконання могло застосовуватися не залежно від того, чи носить зобов´язання особистий для боржника характер, чи ні. Якщо ж з закону, договору чи суті зобов´язання виникав обов´язок боржника виконати зобов´язання особисто, кредитор міг не приймати виконання, запропоноване за боржника третьою особою. Тепер обов´язок виконання зобов´язання може бути покладений на третю особу тільки тоді, якщо він не є для боржника особистим;
як і за ЦК 1963 р. кредитор зобов´язаний прийняти виконання від третьої особи, якщо з актів цивільного законодавства, договору чи суті зобов´язання не випливає обов´язок боржника виконати його особисто.
У ЦК з´явились новели щодо інституту передоручення виконання, які привертають до себе увагу.
По-перше, як ми вже відмічали, виконання обов´язку боржника іншою особою можливо,
якщо воно не є особистим для боржника. Оскільки ст. 527 ЦК зобов´язання за загальним правилом визнаються особистими (докладніше див. коментар до вказаної статті), то й покладення виконання зобов´язання на третю особу за загальним правилом є неможливим.
По-друге, у ЦК цілком виправдано знайшли відбиток норми, які випливають з принципу реального виконання зобов´язання, а саме, у разі порушення зобов´язання іншою особою, на яку покладено виконання боржником, обов´язок боржник повинен виконати сам.
Між тим, правила щодо відповідальності боржника перед кредитором за невиконання чи неналежне виконання обов´язку боржника особами, на яких було покладено виконання (якщо відповідальність виконавця не була прямо передбачена договором чи законом), закріплені не в главі 48 «Виконання зобов´язання», а в главі 51 «Правові наслідки порушення зобов´язання. Відповідальність за порушення зобов´язання», зокрема у ст. 618 ЦК.
По-третє, виконання обов´язку боржника третьою особою стало можливим і без згоди самого боржника у разі небезпеки втратити цією особою права на майно боржника (права оренди, права застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно (частина третя статті, що коментується).
За загальним правилом належне виконання зобов´язання за боржника іншою особою припиняє таке зобов´язання. Але правові зв´язки між третьою особою та самим боржником продовжують своє існування у вигляді окремого правочину (скоріш за все, договору). Це випливає з тлумачення частини першої статті, що коментується, де вказано, що виконання обов´язку іншою особою можливо, якщо воно покладено на цю особу боржником (тобто за його волевиявленням), та з положень ст. 202 ЦК, де закріплено, що односторонній правочин може створювати обов´язки для інших осіб лише у випадках, передбачених законом, або за домовленістю з цими особами. Договір між третьою особою та боржником, на підставі якого здійснено виконання зобов´язання замість боржника, може бути як сплатним, так і безоплатним.
Зобов´язання, яке виконується за боржника іншою особою, не припиняється навіть при його належному виконанні, якщо таке виконання мало місце у відповідності до частини третьої цієї статті. При цьому відбувається заміна кредитора у зобов´язанні і застосовуються, як це вказано, положення статей 512-519 ЦК.
page
youtube
