Стаття 306. Право на таємницю кореспонденції

3. У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата використання кореспонденції, зокрема шляхом її опублікування, можливе лише за згодою фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.

Право фізичної особи на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції є одним з основних особистих немайнових прав, яке віднаходить своє місце у ст.31 Конституції України, а також у ст. 12 Загальної декларації прав людини.

Об´єктом даного права є таємниця кореспонденції. Поняттям «кореспонденція» охоплюється не тільки письмова кореспонденція (прості та рекомендовані листи, поштові картки, бандеролі, секограми, а також дрібні пакети, мішки «М»), але й усі інші види кореспонденції (телеграми, телефонні розмови, телеграфні повідомлення, повідомлення електронною поштою, пейджером, ЗМЗ - повідомлення тощо). При цьому ЦК встановлює, що всі види кореспонденцій, які є матеріалізованими об´єктами, наприклад, листи, телеграми тощо, знаходяться у власності фізичної особи. Однак для поширення режиму таємниці зовсім не обов´язково, щоб дана кореспонденція вміщувала в собі інформацію про обставини особистого життя фізичної особи. ЦК охороняє абсолютно всі види кореспонденції, навіть коли вона містить виключно майнову цінність, наприклад, бандеролі.

Право на таємницю кореспонденції включає в себе можливість використовувати листи, телеграми та інші види кореспонденції, зокрема шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата, незалежно від того, чи ця кореспонденція відправлена за домашньою, службовою чи іншою адресою. Зокрема, у випадку листування між двома науковцями, для оприлюднення цього листування обов´язково потрібна згода обох.

Коли ж адресат та/чи особа, яка направила цю кореспонденцію померли, то її використання можливо лише за згоди дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, — батьків, братів та сестер померлого (их). У випадку ж, коли і останні особи померли, то використання цієї кореспонденції, в тому числі і шляхом опублікування, можливо лише у випадку, коли вона має наукову, художню, історичну цінність, в порядку, що встановлений законом.

В окремих випадках згоди особи, що відправила кореспонденцію та адресата для використання цієї кореспонденції виявляється не достатньо. Так ЦК визначає, що коли кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, то для її використання, зокрема, шляхом опублікування, потрібна також і її згода. Наприклад, коли у телефонній розмові, яка записувалась на магнітний носій, були висвітлені обставини особистого життя третьої особи, то для оприлюднення цього запису потрібна обов´язкова згода усіх трьох осіб.

Право на таємницю кореспонденції може також і обмежуватись у випадках, що прямо встановлені законодавством. Так, зокрема, у випадку, коли в кореспонденції містяться докази, що мають значення для вирішення справи, то вона може бути долучена до судової справи і незалежно від згоди на це фізичних осіб, яких вона стосується. Однак з метою захистити дане право від можливих порушень з боку інших осіб ЦК забороняє поширення отриманої внаслідок цього інформації.

Ще одним обмеженням цього права є надана законом можливість порушити право на таємницю кореспонденції з метою запобігання злочинові чи з´ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Так, наприклад, згідно зі ст.187 КПК України за вище зазначених підстав може бути накладено арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв´язку, коли достатньо підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються з допомогою засобів зв´язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення. Однак при проведенні цих дій слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя фізичної особи (ст.185 КПК України).

Однак в будь-якому випадку лише в судовому порядку повинно доводитись легітимність порушення цього права, а також підтвердження того, що це порушення здійснювалось з метою запобігання злочинові чи з´ясування істини під час розслідування кримінальної справи, а також те, що іншими способами одержати інформацію неможливо.