1. Ст. 297 закріплює за фізичними особами право на повагу до його гідності та честі. Честь та гідність людини, відповідно до ст. З Конституції України, визнають вищими соціальними цінностями. «Гідність людини» як загально-філософська категорія та об´єкт цивільних правовідносин є доволі полісемантичним поняттям, під яким з одного боку розуміють визнання за людиною зазначеної цінності (об´єктивний аспект), а з другого боку — внутрішню самооцінку особою своїх якостей. Під поняттям «честь» слід розуміти зовнішню оцінку фізичної особи з боку суспільства чи соціальної групи, членом якої вона є. Отже, як видно, що дані поняття є доволі близькими, взаємозалежними, однак не тотожними.
Право на повагу до гідності та честі складається з таких складових частин:
а) право на гідність та честь;
б) право на недоторканність гідності та честі;
в) право на захист гідності та честі у випадку порушення.
Право на гідність — це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті.
У свою чергу, право на честь — це особисте немайнове право фізичної особи на об´єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) по дотриманню морально-етичних та правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею.
Право на недоторканність гідності та честі полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими можуть бути порушені дані особисті немайнові права. Найбільш часто честь та гідність можуть порушуватись шляхом поширення недостовірної інформації. При цьому неважливо, яким способом здійснюється поширення інформації (усним, письмовим, за допомогою творів мистецтва, за допомогою міміки, жестів та інших усталених дій, за допомогою засобів масової інформації, за допомогою електронних комунікацій тощо). Основним є те, щоб дана інформація стосувалась певної особи, була викладена недостовірно та порушувала дані особисті немайнові права (див. коментар до ст. 277 ЦК).
Однак поширення інформації є найбільш поширеним, однак далеко не єдиним способом порушення гідності та честі. До інших способів слід відносити вчинення певних незаконних насильницьких дій над особою, наприклад, катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження та покарання, примусові медичні досліди та експерименти тощо.
Право на захист гідності і честі здійснюється у відповідності до вимог Глави 3 та ст.ст. 275-280 ЦК (див. коментар до цих норм ЦК).
2. Право на повагу до людини, яка померла, закріплене у ст. 298 ЦК, спрямоване на забезпечення поваги до гідності людини та захисту певних моральних засад суспільства.
Зазначене особисте немайнове право належить близьким родичам померлого. При цьому ЦК не визначає певних активних повноважень, якими наділяється володілець даного права. Для реалізації даного права фізична особа наділена можливістю вимагати від всіх і кожного шанобливого ставлення до тіла людини, яка померла, а також до місця її поховання. Під поняттям «тіло людини, що померла», слід розуміти труп людини, а також його частини. Що стосується поняття «місця поховання», то під ним слід розуміти могилу, яка знаходиться на кладовищі або в іншому місці, наприклад, лісі, полі, при дорозі тощо, а також колумбарій (спеціально відведене місце для поховання урн з прахом померлих осіб, що були піддані кремації). Що стосується «нешанобливого ставлення», як підстави порушення зазначеного обов´язку, то воно може проявлятись не тільки у вчиненні певних незаконних активних дій (осквернення могили, викрадення або спотворення тіла померлого чи його частин тощо), а також шляхом образливих висловлювань на адресу померлої особи тощо.
Окрім цього ЦК визначає, що у випадку глуму над тілом людини, що померла, а також над місцем його поховання близькі родичі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди в порядку, що передбачений чинним законодавством (ст.ст. 22, 23, 1166— 1168 ЦК). Певною гарантією виконання покладеного на осіб згідно ч. І та 2 ст. 298 ЦК обов´язку є кримінальна відповідальність за ст. 297 КК України.
3. Комерціалізація суспільних відносин вводить до правової термінології нові категорії, однією з яких є «ділова репутація фізичної особи». Під даним поняттям слід розуміти усталену оцінку фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації, про її позитивні та негативу спільно значимі діяння (поведінку), як право в певній сфері (професійній, підприємницькій, службовій і т.д.), що відома оточуючим і силу цього відображена в суспільній свідомості, як думка про особу з точки зору моралі даного суспільства чи соціальної групи. Зовнішня схожість між поняттями «ділової репутації» «честі» не є підставою для ототожнення цих понять, оскільки:
а) честь визначає людину саме як особистість, громадянина, індивіда без вказівки на певний рід занять, професію чи іншу соціальну роль в суспільстві, тоді як ділова репутація прямо залежить від того, як особа виконує покладені на неї професійні, службові чи інші рольові обов’язки, а не взагалі дотримується етично-моральних норм як член суспільства;
б) честь може бути лише позитивною, а її зміст та обсяг може змінюватись в проміжку від нуля до безкінечності, тоді як ділова репутація же бути як позитивна, так і негативна. І тому окремі особи, які використовуючи своє право на індивідуальність (ст. 300 ЦК), створили собі негативний імідж (репутацію) з точки зору суспільної моралі, наприклад, окремі політичні лідери, хіпі, панки мають повне право у випадку поширення недостовірної інформації про те, що вони вчинили певний моральний вчинок, вимагати захисту своєї негативної ділової репутації шляхом спростування попередньо поширеної цієї хоча і позитивної, однак недостовірної інформації.
в) честю (як і гідністю) наділена тільки фізична особа, тоді як ділова репутація, як особисте немайнове благо, притаманна як фізичним, так і юридичним особам.
Передбачене коментованою статтею особисте немайнове право включає в себе такі основні складові:
а) право на ділову репутацію, тобто гарантовану законодавцем можливість бути носієм об’єктивної, повної та своєчасної оцінки фізичної особи, як фахівця у будь-якій сфері професійної чи іншої діяльності, та її діянь (поведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею;
б) право на недоторканність ділової репутації полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими можуть бути порушене дане особисте не майнове благо. Найбільш часто право на недоторканність ділової репутації фізичної особи може порушуватись шляхом поширення недостовірної інформації, наприклад, шляхом недобросовісної реклами, порушенням вимог законодавства про захист економічної конкуренції тощо. Як і у випадку недоторканності гідності та честі (ст. 297 ЦК) основною вимогою до цієї інформації є те, щоб вона стосувалась певної особи, була викладена недостовірно та порушувала право на ділову репутацію фізичної особи.
в) право на захист ділової репутації, яке полягає у можливості у випадку порушення її недоторканності вимагати застосування способів захисту даного права. Захист здійснюється у відповідності до вимог Глави 3 та ст.ст. 275-280 1166-1168 ЦК. Основним способом захисту при цьому ЦК визначає судовий.
page
youtube
