Відповідно до ст. 611 ЦК у разі порушення зобов´язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник, який порушив зобов´язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (див. ст. 623 ЦК та коментар до неї). Відповідальність управителя, що є підприємцем, ґрунтується на печатках ризику. Він несе відповідальність за завдані збитки, якщо не доведе, що ці збитки завдані внаслідок непереборної сили чи дій вигодонабувача або установника. У тих випадках, коли в якості управителя виступає громадянин, який не є підприємцем, або некомерційна організація, їх відповідальність будується на початках вини (див. ст. 614 ЦК та коментар до неї).
Відповідальність управителя перед вигодонабувачем обмежується упущеною вигодою за час управління майном, тому що вигодонабувач не є власником переданого в управління майна і може понести збитки лише в частині не отриманої ним вигоди. Установник же управління, що довірив своє майно управителю, може понести збитки у вигляді реального збитку. Тому установнику управління відшкодовуються збитки, завдані втратою чи пошкодженням його майна. У випадку, коли управління майном установлюється на користь самого установника, йому відшкодовується не лише реальний збиток, а й упущена вигода (додатково див. ст. 22 ЦК та коментар до неї).
Управитель, в господарській діяльності якого відокремлюється передане йому в управління майно, відповідає цим майном по всіх зобов´язаннях, які виникли в зв´язку з управлінням майном. Якщо цього майна не вистачить, стягнення може бути звернене на майно, що належить самому управителю. Це обумовлено тим, що управитель повинен забезпечити таке управління довіреним йому майном, при якому витрати по управлінню покриваються доходами, отриманими в результаті управління майном (див. додатково ст. 619 ЦК та коментар до неї). У випадку, коли для виконання обов´язків, що настали в результаті управління майном, не вистачає не тільки майна, переданого в управління, але й особистого майна управителя, стягнення звертається на майно установника, що не передане в управління.
Статтею, що коментується, передбачений порядок відповідальності у разі перевищення управителем своїх повноважень або встановлених обмежень. У цьому випадку управитель несе відповідальність своїм особистим майном, а не майном, наданим йому в управління. Однак, це має місце лише тоді, коли треті особи, що приймали участь у правочині, знали чи повинні були знати про перевищення управителем своїх повноважень або встановлених обмежень. Якщо треті особи, що приймали участь у правочині, про це не знали і не повинні були знати, то зобов´язання, що виникли за такими угодами, виконуються в порядку, передбаченому ч.2 коментованої статті. Для захисту інтересів установника управління даною статтею йому надається можливість стягнення збитків з управителя.