Главная Сервисы для юристов ... Законы Кримінальний кодекс України Стаття 96-10-1. Додаткові (нефінансові) заходи кримінально-правового характеру Стаття 96-10-1. Додаткові (нефінансові) заходи кри...

Стаття 96-10-1. Додаткові (нефінансові) заходи кримінально-правового характеру

Кримінальний кодекс України (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие кодексы
  • 575

    Просмотров

  • 575

    Просмотров

  • Добавить в избраное

    1. Тимчасове обмеження діяльності юридичної особи - це заборона для юридичної особи протягом визначеного судовим рішенням строку здійснювати певний вид та/або види діяльності, зокрема:

    1) брати участь у публічних та оборонних закупівлях;

    2) користуватися ліцензією (зупинення дії ліцензії повністю або частково);

    3) брати участь у приватизації державного та комунального майна;

    4) брати участь в оренді державного та комунального майна (у тому числі заборона продовження договору оренди);

    5) отримувати новий або продовжувати строк дії спеціального дозволу на користування надрами (у тому числі зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами);

    6) брати участь в органах соціального діалогу, крім утвореної на локальному рівні для ведення колективних переговорів двосторонньої робочої комісії;

    7) купувати облігації внутрішніх державних позик України;

    8) створювати та брати участь у роботі саморегулівних організацій;

    9) виробляти та розповсюджувати рекламу про власну діяльність;

    10) здійснювати спонсорство;

    11) брати участь у державно-приватному партнерстві;

    12) брати участь у діяльності спільних підприємств.

    2. Тимчасове обмеження в отриманні прав та/або переваг - це заборона для юридичної особи протягом визначеного судовим рішенням строку отримувати визначені законодавством України права та/або переваги, зокрема:

    1) одержувати будь-які пільги та активи від держави та територіальної громади;

    2) залучати, використовувати, освоювати кошти міжнародних технічних проектів та міжнародних фінансових операцій;

    3) отримувати державну допомогу суб’єктам господарювання (бути отримувачем державної допомоги);

    4) набувати статус резидента Дія Сіті;

    5) отримувати державну та іншу фінансову підтримку експортної діяльності.

    3. Суд може призначити додатковий (нефінансовий) захід кримінально-правового характеру стосовно юридичної особи строком від шести місяців до трьох років.

    До юридичної особи за рішенням суду застосовується додатковий (нефінансовий) захід кримінально-правового характеру, пов’язаний із сферою діяльності, у межах якої встановлено зв’язок юридичної особи із суспільно небезпечним діянням, що підпадає під ознаки діянь, передбачених статтями 209, 369, 369 - 2 стосовно службових осіб, передбачених частиною четвертою статті 18 цього Кодексу.

    При застосуванні до юридичної особи додаткового (нефінансового) заходу кримінально-правового характеру у виді тимчасового обмеження діяльності юридичної особи, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, зупиненню підлягають ліцензії виключно на ті види діяльності, у межах яких судом було встановлено зв’язок юридичної особи (ліцензіата) із суспільно небезпечним діянням, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого статтями 209, 369, 369 - 2 стосовно службових осіб, передбачених частиною четвертою статті 18 цього Кодексу.

    Примітка. 1. Терміни "публічні закупівлі" та "оборонні закупівлі" у цій статті вживаються у значеннях, визначених законами України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі".

    2. Пільгами у цій статті вважаються встановлені законодавством України у відповідній сфері переваги перед іншими юридичними чи фізичними особами.

    3. Активами у цій статті вважаються грошові кошти (зокрема готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках), інше майно, майнові права, обсяг зменшення фінансових зобов’язань.

    4. Термін "ліцензія" у цій статті вживається у значенні, визначеному Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

    5. Під приватизацією державного та комунального майна у цій статті слід розуміти платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь, зокрема юридичних осіб, які відповідно до Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" можуть бути покупцями у порядку, встановленому Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна".

    6. Під орендою слід розуміти речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов’язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк, у значенні, визначеному в Законі України "Про оренду державного та комунального майна".

    7. Термін "державно-приватне партнерство" у цій статті вживається у значенні, визначеному в Законі України "Про державно-приватне партнерство".

    8. Термін "спільне підприємство" у цій статті вживається у значенні, визначеному в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

    9. Під залученням, використанням, освоєнням коштів міжнародних технічних проектів та міжнародних фінансових організацій у цій статті слід розуміти встановлене законодавством України у відповідній сфері будь-яке залучення, використання та освоєння коштів міжнародних технічних проектів та міжнародних фінансових організацій.

    10. Термін "резидент Дія Сіті" у цій статті вживається у значенні, визначеному в Законі України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні".

    11. Термін "спеціальний дозвіл на користування надрами" у цій статті вживається у значенні, визначеному в Кодексі України про надра.

    12. Термін "соціальний діалог" у цій статті вживається у значенні, визначеному в Законі України "Про соціальний діалог в Україні".

    13. Термін "облігації внутрішніх державних позик України" у цій статті вживається у значенні, визначеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

    14. Термін "саморегулівні організації" у цій статті вживається у значенні, визначеному чинним законодавством у відповідній сфері.

    15. Терміни "спонсорство" і "реклама" у цій статті вживаються у значеннях, визначених у Законі України "Про рекламу".

    16. Терміни "державна допомога суб’єктам господарювання" та "отримувач державної допомоги" вживаються у значеннях, визначених у Законі України "Про державну допомогу суб’єктам господарювання".

    {Кодекс доповнено статтею 96 - 10-1 згідно із Законом № 4111-IX від 04.12.2024 }

    Предыдущая

    117/575

    Следующая
    Добавить в избраное
    1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призна­ченого покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
    2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі при­значення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.
    1. Передумовою застосування примусового лікування є наявність в особи, яка за­суджена до покарання за вчинений злочин, хвороби, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
    2. Підставою застосування примусового лікування, передбаченого ст. 96 КК, є сукупність юридичного і медичного критеріїв:

    а) його застосування можливе стосовно осіб, які вчинили злочин. Ступінь тяжко­сті злочину значення не має;

    б) особа, яка вчинила злочин, повинна бути осудною. Щодо особи, що не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними через наявність у неї психічного розладу і яка визнана судом як обмежено осудна, приму­сове лікування за ст. 96 КК застосовуватися може;

    в) примусове лікування визначається судом незалежно (поряд) із призначеним покаранням. Воно не враховується як додаткове покарання, бо не передбачене ст. 52 КК. У разі звільнення особи від покарання на підставі положень розд. XII Загальної частини КК під час ухвалення судом вироку примусове лікування у кримінально-пра­вовому порядку не призначається;

    г) засуджена до покарання особа страждає на хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (див. п. 24 ППВСУ від 3 червня 2005р.).

    Хвороби, що становлять небезпеку для здоров ’я інших осіб, визначаються в різних нормативних актах. Наприклад: «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. (Законодавство України про охорону здоров’я : збірник за­конів. - К., 2002. - С. 19); закони України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. (Законодавство України про охорону здоров ’я : збірник законів. - С. 57); «Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист на­селення» в редакції від 23 грудня 2010 р. (ОВУ. - 2011. - № 3. - Ст. 167); «Про бо­ротьбу із захворюванням на туберкульоз» в редакції від 22 березня 2012 р. (ОВУ. - 2012. - № 30. - Ст. 1094); «Про забезпечення санітарного та епідемічного благопо­луччя населення» у редакції від 7 лютого 2002 р. (Законодавство України про охорону здоров ’я : збірник законів. - С. 40); «Перелік особливо небезпечних, небез­печних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носіїв збудників цих хвороб», затверджений наказом МОЗ України від 19 липня 1995 р. № 133 (Бюл. зак-ва. - 2000. - № 7. - С. 175-178) та ін.

    Соціально небезпечними захворюваннями є: туберкульоз, психічні, венеричні за­хворювання, СНІД тощо, а також карантинні захворювання.

    Особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі каран­тинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров’я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення. Алкоголізм та наркоманія до цих хвороб не належать, оскільки вони є суспільно небезпечними хворобами.

    1. Для застосування примусового лікування є висновок судово-медичної експер­тизи про наявність у суб’єкта злочину такої хвороби, що становить небезпеку для інших осіб, і необхідність його лікування та засудження такої особи до покарання будь-якого виду (п. 24 ППВСУ від 3 червня 2005 р.).

    Медичний висновок, як і інші матеріали, має значення одного з доказів проваджен­ня, який підлягає перевірці й оцінці суду. Рекомендації, які містяться в медичному висновку про необхідність застосування примусового лікування, для суду необов’язкові. Призначення примусового лікування, передбаченого ст. 96 КК, є правом, а не обов’ язком суду. Свою незгоду з рекомендацією лікарів він повинен мотивувати у вироку.

    1. За статтею 96 КК не визначається строк примусового лікування, його продов­ження і припинення.
    2. Залежно від виду покарання встановлюється примусове лікування.

    У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі при­мусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. Час перебування засудженого в лікувальній установі під час відбування покарання у виді позбавлення волі зараховується у строк позбавлення волі (ст. 540 КПК).

    При призначенні інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спе­ціальних лікувальних закладах (ч. 2 ст. 96 КК).

    logo

    Юридические оговорки

    Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

    Полный текст

    Приймаємо до оплати

    OSZAR »