Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру

1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів ме­дичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої

додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.

1. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підля­гають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на б місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характе­ру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продов­ження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхід­ності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад б місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знахо­дження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусо­вого заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу ме­дичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може переви­щувати б місяців.
2. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на піклу­вання родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом.
3. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання.

1. При застосуванні заходів медичного характеру суд не має права вказувати на строк їх застосування. Це пов’язано з тим, що тривалість таких заходів залежить від багатьох факторів (наприклад, характеру і тяжкості захворювання, динаміки його перебігу, від методів лікувальних заходів, фізіотерапевтичних методів та їх впливу на стан психічного здоров’я хворого тощо). Лікування в примусовому порядку може бути і безстроковим у випадку, коли психічна хвороба є невиліковною. Загалом строки примусових заходів медичного характеру, а також зміни в застосуванні залежать від досягнення їх мети: одужання психічно хворої особи і запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
2. Передумовою для перегляду судового рішення про надання психіатричної до­помоги є нейтралізація суспільної небезпеки від психічно хворого в результаті засто­сування до нього примусових заходів медичного характеру. Відповідно до динаміки психічного стану хворого (на краще або на гірше) суд може вирішити питання про зміну або припинення лікування у примусовому порядку. За відсутності якісних змін у клініці захворювання суд може прийняти ухвалу про продовження курсу лікування.

Лікування у примусовому порядку продовжується доти, доки психічний стан хворого не зміниться настільки, що буде виключена небезпека як для нього, так і для інших осіб. Зміна застосування примусових заходів медичного характеру здійснюєть­ся судом у випадку необхідності призначення інших видів цих заходів, які пом’ якшують або погіршують становище психічно хворого. Наприклад, у разі погіршення стану психічного здоров’я особи, якій надається амбулаторна психіатрична допомога у при­мусовому порядку, та ухилення від виконання цією особою рішення суду про надан­ня їй такої допомоги, вона може надаватись шляхом госпіталізації до психіатричного закладу (ч. 6 ст. 12 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

У разі покращення стану психічного здоров’я особи зміна примусового заходу медичного характеру може полягати, наприклад, у переведенні її з психіатричного закладу з посиленим наглядом до закладу зі звичайним наглядом чи у скороченні строку перебування у психіатричному закладі.

Примусові заходи медичного характеру припиняються у зв’язку з одужанням або зміною психічного стану особи настільки, що це виключає очевидну небезпечність для нього та для інших осіб (п. 20 ППВСУ від 3 червня 2005 р.).

1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медич­ного характеру здійснюються тільки судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів. У цьому висновку обґрунтовується необхідність продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 1 ст. 95 КК). Розгляд цих питань здійснюється за правилами ст. 514 КПК.

Адміністрація психіатричного закладу не має права без відповідного судового рішення втручатися в перегляд надання психіатричної допомоги. У цьому полягає судовий контроль щодо застосування примусових заходів медичного характеру як гарант дотримання прав і свобод хворого.

1. Комісія лікарів-психіатрів із двох чи більше лікарів-психіатрів колегіально приймає рішення про надання психіатричної допомоги (ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»). Порядок і процедура пред’явлення заяви представника психіатричного за­кладу та мотивованого висновку комісії лікарів-психіатрів передбачені ч. 2 ст. 95 КК.
2. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через зміну психічного стану особи на краще, суд може передати її на лікування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом (ч. 3 ст. 95 КК). Надання такої психіатричної допомоги не є примусовим.
3. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через ви­дужання особи, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до ухвалення вироку, підлягають покаранню на загальних підставах (ч. 4 ст. 95 КК).

Про осудність див. коментар до ч. 1 ст. 19 КК.

Про особу, яка вчинила злочин у стані осудності, але захворіла на психічну хворо­бу до постановлення вироку, див. коментар до ч. 2 ст. 19 КК.

Одночасно із скасуванням примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка захворіла на душевну хворобу після вчиненого злочину, після її видужання суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи. При цьому у випадку закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасуван­ня кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, кримінальне провадження необхідно закрити (п. 22 ППВСУ від 3 червня 2005 р.).

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання (ч. 4 ст. 95 КК).

Одночасно із скасуванням примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка захворіла на душевну хворобу під час відбування покарання, після її видужання суд має вирішити питання про подальше відбування нею покарання. Якщо минули строки давності виконання обвинувального вироку, то особа звільняється від від­бування покарання (ст. 80 КК). Строк застосування примусових заходів медичного характеру зараховується за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 84 КК: один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медично­го характеру.