Стаття 393. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти

Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка від­буває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньо­му ув’язненні, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб, або поєднані із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Об’єктивна сторона злочину полягає у втечі, тобто в активній поведінці - діях, що здійснюється у будь-який спосіб і є самовільним, незаконним (тимчасовим або постійним) залишенням місця позбавлення волі або тримання під вартою.

Втеча характеризується низкою ознак, які полягають у тому, що:

втеча здійснюється лише під час відбування певних видів покарань (статті 60 63 64 КК) або протягом тримання особи під вартою як запобіжного заходу (ст. 183 КПК);

втеча завжди пов’язана із залишенням особою певного місця - меж охороню- ваної території установи виконання покарань (статті 11 14 15 18 19 КВК) або уста­нови для попереднього ув’язнення (ст. 4 Закону України «Про попереднє ув’язнення»). При цьому втеча може бути вчинена не тільки безпосередньо з цих установ, а й з-під конвою, коли підозрюваний, обвинувачений або засуджений доставляється до слідчо- судових органів, перебуває під охороною в автомашині або потязі, кабінеті слідчого, залі суду, етапується до місця відбування покарання, виконує роботи за межами тери­торії установи виконання покарань тощо;

втеча є незаконним залишенням зазначених установ, бо завжди вчиняється само­вільно - без дозволу уповноваженого органу (особи) або за відсутності законних під­став. Цією ознакою втеча відрізняється від злочину, передбаченого ч. 3 ст. 390 КК, у разі вчинення якого засуджений одержує офіційний дозвіл на тимчасовий виїзд за межі установи виконання покарань, але не повертається до неї у встановлений строк (див. коментар до ст. 390 КК). Особа не може бути засуджена і за втечу з-під варти, доки судом не буде доведено її провину у злочині, у зв’язку з яким було обрано такий запобіжний захід. Не можуть бути кваліфіковані за ст. 393 КК і дії особи, яка само­вільно покинула відповідну установу, якщо доведено, що ця особа трималася від вартою або була засуджена до позбавлення волі за відсутності законних підстав;

втеча може бути не тільки постійним, а й тимчасовим самовільним залишенням відповідних місць, навіть якщо засуджений має на меті у майбутньому добровільно туди повернутися;

втеча вчиняється у будь-який спосіб: таємно, відкрито, із використанням під­купу, обману, підроблених документів, підкопу, із застосуванням зброї, психічного чи фізичного насильства тощо. Залежно від її способу втеча кваліфікується за частинами 1 чи 2 ст. 393 КК, а у деяких випадках - за сукупністю злочинів.

Втеча є злочином з формальним складом, який визнається закінченим з момен­ту незаконного залишення особою місця позбавлення волі, арешту або місця поперед­нього ув’язнення і саме з цього моменту набуває триваючого характеру. Готування (ст. 14 КК) до втечі полягає у вчиненні дій, спрямованих на створення умов для втечі (виготовлення знарядь, придбання зброї, залучення співучасників, розробка плану тощо). Незакінчений замах (ч. 3 ст. 15 КК) на втечу полягає у вчиненні дій, спрямова­них на її здійснення, але не доведених до кінця з причин, що не залежать від волі винного (підготовка підкопу, спроба пролому стіни, подолання огорожі, злому запорів тощо). За наявності так званої «помилки в об’єктивній стороні» може бути вчинений і закінчений замах (ч. 2 ст. 15 КК) на втечу (наприклад, коли винний зробив підкоп не в тому напрямі і пробрався по ньому, але не за, а в межах охоронюваної території).

За частиною 2 ст. 393 КК карається втеча, вчинена: 1) повторно; 2) за поперед­ньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб; 4) із заволодінням зброєю чи з її використанням; 5) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) із пошкодженням інженерно- технічних засобів охорони. Для кваліфікації дій винного за ч. 2 ст. 393 КК досить наявності хоча б однієї із зазначених кваліфікуючих ознак.

Втеча визнається повторною, якщо відповідає ознакам повторності, перед­баченим ч. 1 ст. 32 або ст. 34 КК. Повторність є й тоді, коли один злочин був неза- кінченим, а інший закінченим; в одному з них особа брала участь як виконавець, а в другому - як організатор, підбурювач чи пособник. В останніх випадках дії винно­го кваліфікуються ще і за сукупністю злочинів (п. 8 ППВСУ «Про практику засто­сування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і реци­див злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010р. № 7 // ВВСУ. - 2010. - № 7. - С. 6-10).

Втеча визнається вчиненою за попередньою змовою групою осіб, якщо така група відповідає ознакам цієї форми співучасті, зазначеним у ч. 2 ст. 28 КК. Створен­ня такої групи для втечі є готуванням до злочину. Вчинення втечі організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК) також кваліфікується за ч. 2 ст. 393 КК, а злочинною організа­цією (ч. 4 ст. 28 КК) або озброєною бандою - за сукупністю злочинів, передбачених

ч. 1 ст. 255 або ст. 257 і ч. 2 ст. 393 КК (п. 26 ППВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 27 грудня 2005р. № 13 // ВВСУ. - 2006. - № 1. - С. 6). Якщо під час втечі організо­вана група вчинила напад на адміністрацію виправної установи, вчинене слід квалі­фікувати за ч. 2 ст. 393 та ст. 392 КК.

Втеча, вчинена способом, небезпечним для життя чи здоров ’я інших осіб, є там, де винний усвідомлює, що застосовуваний ним спосіб втечі створює реальну небез­пеку для життя чи здоров’ я хоча б однієї людини (вибух, підпал, затоплення, отруєн­ня їжі, води, використання джерел підвищеної небезпеки тощо). Якщо здійснення втечі у такий спосіб призвело до спричинення шкоди для життя чи здоров’я особи, вчинене потребує додаткової кваліфікації за статтями КК, що передбачають відпові­дальність за умисні злочини проти життя та здоров’я особи.

Заволодіння зброєю при втечі передбачає протиправне вилучення у власника або законного володільця предметів, перелічених у ст. 263 КК, і вчинюється одним із способів, зазначених у ст. 262 КК (ВВСУ. - 2002. - № 4. - Вкладка. - С. 2-9). Якщо заволодіння зброєю вчинене за наявності кваліфікуючих ознак, зазначених у частинах 2 чи 3 ст. 262 КК, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених

ч. 2 ст. 393 КК та відповідною частиною ст. 262 КК. Вчинене слід кваліфікувати за

ч. 2 ст. 393 КК не тільки тоді, коли винний незаконно заволодіває зброєю для її ви­користання при втечі, а й якщо таке заволодіння має на меті використання зброї після вчинення втечі.

Використання зброї при втечі передбачає її застосування для подолання такої протидії втечі, що передбачалася винним або насправді мала місце. При цьому ви­користанням зброї визнається як фактичне застосування її вражаючих властивостей для заподіяння шкоди життю чи здоров’ю інших осіб, так і погроза її застосуванням. Якщо використовувана при втечі зброя була незаконно виготовлена, перероблена, відремонтована чи придбана самим винним або він її незаконно носив чи зберігав, вчинене слід кваліфікувати за статтями 263 чи 2631 та ч. 2 ст. 393 КК (ВВСУ. - 2002. - № 4. - Вкладка. - С. 2-9).

Втеча, поєднана з насильством або погрозою його застосування (за винятком заволодіння зброєю або її використання, які є самостійними кваліфікуючими озна­ками втечі) передбачає застосування фізичного чи психічного насильства як спосіб подолання дійсних або передбачуваних дій, що перешкоджають втечі. Погроза за­стосуванням будь-якого фізичного насильства охоплюється ознаками ч. 2 ст. 393 КК і додаткової кваліфікації не потребує.

Якщо фізичне насильство при втечі застосовувалося щодо засуджених або інших осіб, які не є працівниками правоохоронних органів, і призвело до умисного вбивства або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 121 КК), вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 393 та за ст. 115 або за ч. 2 ст. 121 КК. Заподіяння за тих самих умов тяжких тілесних ушкоджень без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 121 КК) охоплюється ознаками ч. 2 ст. 393 КК. Втеча, поєднана із вчиненням злочину, передбаченого ч. 3 ст. 350 КК, кваліфікується за сукупністю - за ч. 3 ст. 350 та ч. 2 ст. 393 КК.

Якщо насильство при втечі застосовується щодо працівників правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю і виявляється в посяганні на їхнє життя або умисному заподіянні їм тяжких тілесних ушкоджень, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 393 та за ст. 348 КК або частинами 3 чи 4 ст. 345 КК. Втеча, поєднана з на­падом на адміністрацію, також утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 392 та

ч. 2 ст. 393 КК.

Втеча, поєднана із захопленням як заручника представника влади чи праців­ника правоохоронного органу, кваліфікується за ст. 349 та ч. 2 ст. 393 КК, а пов’язана із захопленням як заручника іншої особи (ч. 1 ст. 147 КК) - лише за ч. 2 ст. 393 КК. Якщо захоплення такого заручника вчинене за наявності обставин, зазначених у ч. 2 ст. 147 КК, вчинене кваліфікується за ч. 2 ст. 393 та ч. 2 ст. 147 КК.