Стаття 349-1. Захоплення журналіста як заручника

Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Ця норма є спеціальною стосовно ст. 147 КК.

Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 349 КК, визначається тим, що він не тільки принижує авторитет органів державної влади, порушує їх нормальну діяльність, а й посягає на особисту недоторканність, життя і здоров’ я представників влади або працівників правоохоронних органів чи їх близьких родичів і тим самим загрожує особистій та громадській безпеці.

Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) представник влади (див. комен­тар до ст. 364 КК); 2) працівник правоохоронного органу (див. коментар до ст. 342 КК); 3) їх близькі родичі (п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК).

Про поняття заручник див. коментар до ст. 147 КК.

Напад на представника адміністрації кримінально-виконавчої установи з наступ­ним захопленням або триманням його як заручника слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 349 та 392 КК.

Об’єктивна сторона злочину складається з декількох самостійних дій і вира­жається: 1) у захопленні або 2) триманні як заручника представника влади або пра­цівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів.

Захоплення заручника - це протиправне, насильницьке обмеження фізичної мож­ливості потерпілого самостійно обирати місце перебування, а тримання заручника - протиправне насильницьке позбавлення можливості залишати місце, у якому утри­мують потерпілого.

Способи вчинення злочину можуть бути різними (погрози, фізичне насильство, обман, зловживання довірою, таємне або відкрите заволодіння потерпілим) і на ква­ліфікацію не впливають.

Якщо будь-яка особа таким способом намагається поновити свої порушені права, її дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів за статтями 349 і 356 КК (само­правство).

Якщо захоплення заручника поєднане з використанням зброї, вчинене потребує додаткової кваліфікації за ст. 263 КК.

Захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів, поєднані з погрозою вбивства заручника, або із за­подіянням йому легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, по­вністю охоплюються ст. 349 КК і додаткової кваліфікації за відповідними статтями про злочини проти особи не потребують. У разі заподіяння смерті умисно або через необережність, самогубства внаслідок тримання як заручника такі дії слід кваліфі­кувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 КК і відповідно статтями 115, 119 або 120 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту захоплення або тримання представни­ка влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів заручниками.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціаль­ною метою: спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звіль­нення заручника.

Винний усвідомлює, що захоплює або тримає як заручника саме представника влади або працівника правоохоронного органу і бажає таким чином спонукати дер­жавну чи іншу установу, підприємство, організацію або службову особу вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Зміст вимог може бути різноманітним. Вони можуть мати політичний, майновий характер тощо. За формою вимоги можуть бути усні, письмові, з використанням тех­нічних засобів зв’язку, висловлені особисто або через посередників. Форма вимог для кваліфікації значення не має. Адресатом вимог є державна чи інша установа, підпри­ємство, організація або службова особа, спроможні задовольнити ультимативні ви­моги винного. Якщо спонукання адресовані, наприклад, родичам потерпілого, а не зазначеним у ст. 349 КК особам, вчинене належить кваліфікувати за ст. 147 КК.

Мотиви можуть бути різними: корисливий, прагнення уникнути відповідальності за вчинений злочин тощо. На кваліфікацію злочину вони не впливають.

Суб’єкт злочину - будь-яка особа, яка досягла 14-ти років.