Стаття 304. Втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття же­брацтвом, азартними іграми -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, -

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти років.

(Стаття 304 у редакції Закону України № 616-УІ від 1 жовтня 2008 р.)

Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворю­ють, посягають на основні принципи суспільної моральності у сфері належного інте­лектуального, морального та фізичного розвитку і виховання неповнолітніх. Такі дії дорослих згубно впливають на молоде покоління, спричиняють шкоду інтелектуаль­ному і фізичному розвитку неповнолітніх, деформують в їхній свідомості моральні цінності, аморальні погляди і навички, істотно впливають на рівень злочинності не­повнолітніх. Про важливість захисту інтересів неповнолітніх від таких посягань свідчать і заходи вищих державних органів влади. Прикладом того є Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІІІ (ст. 10), із змінами, внесени­ми законами України: від 19 травня 2009 р. № 1343-УІ; від 1 липня 2010 р. № 2394-УІ; від 19 квітня 2011 р. № 3234-УІ; від 16 червня 2011 р. № 3525-УІ, згідно з яким дер­жава здійснює захист дітей від усіх форм насильства, залучення до вчинення злочинів, примушування до жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячої бездоглядності» від 28 січня 2000 р. № 113, зі змінами від 13 листопада 2001 р. № 1071, зобов’язує ряд міністерств, Державний комітет молодіжної політики та місцеві органи влади вжити заходів щодо запобігання проявам злочинності серед дітей, своєчасно виявляти осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, та при­тягувати їх до відповідальності.

У вирішенні цих завдань значна роль належить і заходам кримінально-правового впливу, що знайшло чітке відображення в Указі Президента України «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» від 24 травня 2011 р. № 597.

Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 304 КК, утворює втягнення неповнолітніх у зазначені в диспозиції цієї статті види діяльності. Слід мати на увазі, що застосоване в законі словосполучення «втягнення неповнолітніх у злочинну ді­яльність...» не означає обов’язковості втягнення кількох неповнолітніх у вчинення злочину, і тим більше не свідчить про необхідність втягнення у множинність таких дій. Воно означає лише різноманітність видів злочинної та інших різновидів діяль­ності і охоплює втягнення як одного, так і кількох неповнолітніх.

Втягнення неповнолітнього в таку діяльність - це певні дії дорослої особи, вчи­нені з будь-яких мотивів і пов’язані з безпосереднім впливом на неповнолітнього з метою схилити його до участі у вчиненні злочину або займатися іншою антигромад­ською діяльністю. Втягнення, пов’язане з психічним впливом на неповнолітнього, може бути вчинене способом погрози, шантажу, обману, переконання, поради, обі­цянки, підкупу тощо. Погроза полягає в залякуванні заподіянням неповнолітньому або його близьким будь-якої шкоди. За своїм характером вона має бути реальною, тобто такою, що здатна достатньо вплинути на підлітка. Шантаж полягає в загрозі поширення про потерпілого відомостей, які він вважає за необхідне зберегти в таєм­ниці. При цьому не має значення достовірність чи недостовірність фактів, поширенням яких загрожує винний. Обманом визнається навмисне перекручення обставин або приховання істини для того, щоб ввести підлітка в оману і тим самим спонукати його до вчинення злочину чи участі в ньому. Обіцянка як спосіб втягнення означає при­йняття суб’єктом на себе певних зобов’язань (приховати сліди злочину, навчити при­йомам спортивної боротьби, обіцяти дружбу, захист від посягань інших підлітків тощо). Втягнення може бути вчинене і будь-яким іншим способом, як, наприклад, порадою шляхом участі у вчиненні злочину вирішити свою проблему, розмовами з підлітком про романтику і «переваги» злочинного чи іншого антигромадського спо­собу життя, підкупом різними подарунками тощо.

Втягнення за допомогою фізичного впливу - це заподіяння тілесних ушкоджень, катування, мордування та іншого насильства. При розгляді таких справ суди повинні приділяти належну увагу способам втягнення неповнолітніх та ролі дорослих у вчи­ненні злочинів і обґрунтовувати кваліфікацію їхніх дій (див. п. 2 ППВСУ «Про за­стосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадьску діяльність» від 27лютого 2004р. № 2).

У разі, коли втягнення неповнолітнього супроводжується катуванням, мордуван­ням, спричиненням йому тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження або вчиненням іншого більш тяжкого злочину, дії винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів.

У тих випадках, коли доросла особа залучає до вчинення злочину підлітка, який не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, він (незалежно від харак­теру його дій) визнається виконавцем цього злочину і вчинене ним повинно бути кваліфіковане за ст. 304 КК і за тією статтею КК, яка передбачає відповідальність за вчинене підлітком діяння (див. коментар до ч. 2 ст. 27 КК). А доросла особа, яка за­

лучила до вчинення злочину неповнолітнього, який досяг віку кримінальної відпо­відальності, повинна відповідати за ст. 304 КК і за тією статтею КК, що передбачає відповідальність за вчинений у співучасті з підлітком злочин (див. пп. 6 і 7 ППВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2).

Якщо неповнолітній вчинив лише готування до злочину чи замах на злочин або на цьому етапі добровільно відмовився від його подальшого вчинення, доросла особа має відповідати за ст. 304 КК і відповідно за готування (крім готування до злочину невеликої тяжкості) або замах на вчинення злочину. У випадку невдалого підбурю­вання неповнолітнього до вчинення злочину дії дорослої особи також мають бути кваліфіковані за ст. 304 КК і за готування до злочину, до вчинення якого він невдало підбурював підлітка (див. п. 7 ППВСУ від 27 лютого 2004р. № 2).

Об’єктивна сторона цього злочину має місце і при втягненні неповнолітнього у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азартними іграми. Зміст поняття втягнення в ці види антигромадської діяльності нічим не відрізняється від втягнення у злочинну діяльність.

Втягненням у пияцтво визнаються умисні дії дорослої особи, безпосередньо спрямовані на збудження (появу) у неповнолітнього бажання систематично вживати спиртні напої, частіше - це спільне з неповнолітнім вживання таких напоїв чи при­гощання ними. Однак систематичність утворюють не тільки епізоди безпосередньо­го залучення підлітка до вживання спиртних напоїв, а й схиляння його до вживання таких напоїв шляхом примушування чи умовляння їх вжити, придбання, дарування, розрахунок такими напоями за виконану неповнолітнім роботу тощо.

Спиртними напоями визнаються горілка, спирт, коньяк, бренді, лікер, самогон, вино тощо. Обов’язковою умовою визнання таких дій злочинними має бути система­тичність їх вчинення, тобто не менше трьох разів, при цьому щодо одного і того самого чи одних і тих самих підлітків. Тому одноразова (і навіть дворазова) дія, у тому числі разове вживання спиртних напоїв з кількома підлітками, не утворюють систе­матичності. За такі дії доросла особа підлягає адміністративній відповідальності. Слід враховувати, що результативність залучення неповнолітнього до пияцтва, як і ступінь його сп’яніння, в кожному разі вживання напоїв на кваліфікацію дій винної особи не впливають (див. абз. 1 п. 10 ППВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2).

Втягнення у заняття жебрацтвом полягає в умисному схиленні неповноліт­нього до систематичного (не менше трьох разів) жебракування, випрошування у сто­ронніх осіб грошей або інших матеріальних цінностей (див. абз. 2 п. 10 ППВСУ від 27 лютого 2004р. № 2). Воно має місце як у разі схилення підлітка будь-яким із на­званих раніше способів до самостійного жебрацтва, так і при залученні його до учас­ті в такій діяльності спільно з дорослою особою.

Втягнення неповнолітнього в азартні ігри теж означає умисне схилення не­повнолітньої особи до систематичної (не менше трьох разів) гри на гроші або інші матеріальні цінності (див. п. 10 ППВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2). Азартна гра - це гра на матеріальний інтерес, при якій виграш залежить від випадковості (у карти, рулетку, «наперсток» тощо).

Залучення до участі в різного роду лотереях не утворює складу цього злочину, тому що лотереї не належать до азартних ігор.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення винною особою дії, спрямо­ваної на втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Втягнення неповнолітньо­го у пияцтво, заняття жебрацтвом або в азартні ігри визнається закінченим за наяв­ності доведеної систематичності (не менше трьох разів) вчинення відповідних дій (абз. 4 п. 10 ППВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2).

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, по­єднаним з метою втягнення підлітка у злочинну або інші названі в законі види анти­громадської діяльності. Особа знала про неповнолітній вік потерпілого чи за обста­винами справи повинна або могла про це знати, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння і бажала втягнути неповнолітнього у злочинну діяльність або інші види антигромадської діяльності (див. п. 4 ППВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2).

Суб’єктом злочину може бути лише особа, яка до моменту втягнення підлітка у злочинну діяльність або до вчинення всіх епізодів, що утворюють систематичність втягнення в інші види антигромадської діяльності, досягла 18-річного віку.

Частина 2 ст. 304 КК передбачає відповідальність за дії, передбачені в першій частині статті, вчинені: а) щодо малолітньої особи, тобто такої, якій на час вчинення діяння не виповнилося 14 років, за умови, що винна особа усвідомлювала малолітній вік потерпілої особи або повинна була і могла це передбачити; б) батьком, матір’ю (незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі) або вітчимом, мачухою, опікуном, піклувальником, або іншою особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання чи піклування про потерпілу особу.