7.2. ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, МЕТА І ПІДСТАВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Запобіжні заходи – це сукупність превентивних заходів забезпечення кримінального провадження, які спрямовані на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав.

Ознаки запобіжних заходів:

• мають більший, порівняно з іншими заходами забезпечення кримінального провадження, ступінь примусу (пов’язані з обмеженням конституційних прав особи);
• застосовуються лише до підозрюваного, обвинуваченого;
• мають особистий (персональний) характер – обмежують особисті права підозрюваного, обвинуваченого;
• характеризуються специфічними підставами та метою застосування, визначеними в ст. 177 КПК України;
• їх перелік, встановлений законом, є вичерпним.

Система запобіжних заходів (ч. 1 ст. 176 КПК України):

1) особисте зобов’язання (ст. 179 КПК України);

2) особиста порука (ст. 180 КПК України);

3) застава (ст. 182 КПК України);

4) домашній арешт (ст. 181 КПК України);

5) тримання під вартою (ст. 183 КПК України).

6) затримання – тимчасовий запобіжний захід (статті 188, 207, 208 КПК України).

Найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим – тримання під вартою (ч. 3 ст. 176 КПК України).

Під час кримінального провадження застосовуються й інші запобіжні заходи:

• передання неповнолітніх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, − передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК України);
• передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом чи поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку – до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 508 КПК України);
• тимчасовий чи екстрадиційний арешт (статті 583, 584 КПК України).

Класифікація запобіжних заходів:

1. За режимом обмеження прав і свобод людини – пов’язані з ізоляцією особи (фізично-примусові) та не пов’язані з ізоляцією особи (психолого-примусові);

2. За характером правового статусу підозрюваного, обвинуваченого – загальні (ст. 176 КПК України) та спеціальні (щодо певної категорії осіб);

3. За строком, на який можуть бути застосовані, – з обмеженим строком дії (затримання, тримання під вартою) та без обмеженого строку дії (особисте зобов’язання, застава). Така класифікація є умовною, адже всі запобіжні заходи застосовуються у межах строку досудового розслідування та судового провадження;

4. Залежно від форми досудового розслідування – застосовуються під час розслідування злочинів чи під час розслідування кримінальних проступків.

Метою застосування запобіжних заходів є (ч. 1 ст. 177 КПК України):

1) забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків;

2) запобігання (звідси назва – запобіжні заходи) спробам:

• переховуватися від органів досудового розслідування та (або) суду;
• знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
• незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
• перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
• вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є (ч. 2 ст. 177 КПК України):

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (обґрунтованість підозри має підтверджуватися зібраними доказами, що вказують на наявність ознак кримінального правопорушення);

2) наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав.

Запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–1141, 258–2585, 260, 261 КК України.

Загальний порядок застосування, зміни та скасування запобіжних заходів

Запобіжні заходи застосовуються слідчим суддею за клопотанням слідчого погодженого з прокурором або за клопотанням прокурора.

Разом з клопотанням слідчому судді також мають бути подані:

• витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання;
• копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання;
• перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу;
• підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.

Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, має надаватися підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за 3 години до початку розгляду клопотання.

Клопотання про застосування запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника невідкладно, але не пізніше 72 годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого чи надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Також слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв’язку з його доступом до зброї.

Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення та наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор), але не доведе обставини ( недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотання) слідчий суддя, суд має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого інші обов’язки, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд може прийняти рішення про:

• відмову в застосуванні запобіжного заходу;
• зобов’язання підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом;
• застосування більш м’якого запобіжного заходу ніж той, який зазначений у клопотанні;
• застосовування запобіжного заходу відповідно до поданого клопотання.

Ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення та вручення підозрюваному, обвинуваченому її копії.

Ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, тримання під вартою або відмову в їх застосуванні може бути оскаржена в апеляційному порядку (ч. 1 ст. 309 КПК України).

Запобіжний захід може бути змінено з врахуванням обставин, які:

• виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу;
• існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати.

Зміна запобіжного заходу здійснюється за результатами розгляду клопотання, з яким до слідчого судді, суду можуть звернутися:

• прокурор, слідчий за погодженням з прокурором (ст. 200 КПК України);
• підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник (ст. 201 КПК України).

Запобіжний захід негайно припиняє свою дію (вважається скасованим) після:

• закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу;
• ухвалення виправдувального вироку;
• закриття кримінального провадження (ст. 203 КПК України).

Особисте зобов'язання (ст. 179 КПК України) – це запобіжний захід, суть якого полягає в обмеженні права підозрюваного, обвинуваченого на свободу пересування, вільний вибір місця проживання чи перебування шляхом покладення на нього зобов’язання виконувати визначені слідчим суддею, судом обов’язки з числа тих, що передбачені в ч. 5 ст. 194 КПК України.

Обов’язки, які покладаються (один або кілька) на підозрюваного, обвинуваченого під час обрання неізоляційного запобіжного заходу:

• прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
• не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
• повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
• утримуватися від спілкування із будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом або спілкуватися з нею з дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
• не відвідувати місця, визначені слідчим суддею, судом;
• пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
• докласти зусиль до пошуку роботи або для навчання;
• здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну;
• носити електронний засіб контролю (ч. 5 ст. 194 КПК України).

Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов’язки та роз’яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 РМЗП до 2 РМЗП.

Відповідно до ч. 6 ст. 194 КПК України строк дії покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов’язків − не більше 2 місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора.

Особиста порука (ст. 180 КПК України) – це запобіжний захід, суть якого полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків і зобов’язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Особиста порука ґрунтується на тому, що за поведінку підозрюваного, (обвинуваченого) відповідають інші особи. Поручителі, як правило, мають особисті чи службові зв’язки з особою, за яку вони поручились, і морально можуть впливати на неї.

Умови застосування особистої поруки:

• поручителями можуть бути особи, що заслуговують на довіру;
• кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Максимальна кількість поручителів законом не обмежена. Дозволяється залучення і одного, якщо він заслуговує на особливу довіру (ч. 2 ст. 180 КПК України);
• слідчий суддя має впевнитися, що поручителі дійсно можуть позитивно впливати на поведінку підозрюваного, обвинуваченого та забезпечити його доставлення;
• застосовується тільки за клопотанням або за згодою поручителів.

Поручителю роз’яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов’язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов’язань та порядок реалізації такого права.

Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов’язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший. У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань на нього накладається грошове стягнення.

У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:

1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м’яке покарання, - від двох до п’яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, - від п’яти до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

6. Контроль за виконанням зобов’язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

Застава (ст. 182 КПК України) – це запобіжний захід, суть якого полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок суду, який обрав такий запобіжний захід, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов’язків.

Заставодавцем можуть бути:

• підозрюваний, обвинувачений;
• фізична особа;
• юридична особа (окрім юридичної особи державної або комунальної власності або такої, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету АРК, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить державному, комунальному суб’єкту господарювання).

Розмір застави визначається розміром мінімальної заробітної плати (РМЗП) у таких межах (ч. 5 ст. 182 КПК України)

• щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, − від 1 до 20 РМЗП;
• щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, – від 20 до 80 РМЗП;
• щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, – від 80 до 300 РМЗП.

У виключних випадках застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 80 чи 300 РМЗП відповідно. Розмір застави повинен в достатній мірі гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Розмір застави не може бути меншим від розміру майнової шкоди, завданої злочином.

Заставодавець вносить кошти на відповідний рахунок та надає документ, що це підтверджує:

• не пізніше 5 днів із дня обрання застави, якщо підозрюваний, обвинувачений, не тримається під вартою;
• у будь-який момент, якщо рішення про застосування застави прийнято при постановленні ухвали про обрання запобіжного заходу тримання під вартою.

Застава звертається в доход держави у таких випадках (ч. 8 ст. 182 КПК України):

• у разі невиконання обов’язків заставодавцем;
• якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з’явився за викликом без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки;
• якщо підозрюваний, обвинувачений порушив інші, покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу, обов’язки.

У випадку звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.

Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Домашній арешт (ст. 181 КПК України) – це запобіжний захід, суть якого полягає в обмеженні свободи пересування підозрюваного, обвинуваченого шляхом заборони йому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Домашній арешт застосовується за умови, що особа підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Під час досудового розслідування кримінальних проступків запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не застосовується.

Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.

Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано домашній арешт, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право:

• з’являтися в житло цієї особи;
• вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних із виконанням покладених на особу зобов’язань;
• використовувати електронні засоби контролю (ч. 5 ст. 181 КПК України).

Застосовування електронного засобу контролю полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії (ч. 1 ст. 195 КПК України).

Строк тримання особи під домашнім арештом:

• не може перевищувати 2 місяців;
• може бути продовжений до 6 місяців (сукупний строк) в межах строку досудового розслідування.

По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід скасовується.

Тримання під вартою (ст. 183 КПК України) – це винятковий запобіжний захід який полягає в позбавленні волі на певний строк підозрюваного, обвинуваченого і утримання їх у місцях попереднього ув’язнення.

Тримання під вартою застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст. 177 КПК України. Винятком є випадки, передбачені ч. 5 ст. 176 КПК України, – якщо особа підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1141, 258-2585, 260, 261 КК України.

Умови застосування тримання під вартою.

1. За загальним правилом тримання під вартою може бути застосовано:

• до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років;
• до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 3 роки;

2. Якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений, перебуваючи на волі, не виконав покладених на нього обов’язків при застосуванні іншого запобіжного заходу, переховувався від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджав кримінальному провадженню або йому повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину, тримання під вартою застосовується:

• до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 3 років;
• до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років;

3. Якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує, тримання під вартою застосовується:

• до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 3000 НМДГ;

4. Якщо особу розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. При цьому питання про тримання під вартою вирішується під час кримінального провадження у формі міжнародної допомоги (в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ КПК України).

Особливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою:

а) прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися із клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 188 КПК України);

б) присутність підозрюваного, обвинуваченого є обов’язковою, за винятком випадків, коли прокурором буде доведено, що ця особа оголошена у міжнародний розшук (ч. 6 ст. 193 КПК України);

в) в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд зобов’язаний визначити дату закінчення її дії;

г) слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави.

Розмір застави може не визначатися лише в таких випадках:

• щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
• щодо злочину, який спричинив загибель людини;
• щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти відповідно до вимог ст. 202 КПК України у таких випадках:

а) після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

б) при постановленні слідчим суддею, судом ухвали про:

• відмову у продовженні строку тримання під вартою;
• скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
• зміну тримання під вартою на інший запобіжний захід;

в) по закінченні строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою.

Підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він знаходиться, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Строки тримання під вартою та порядок їх продовження

Відповідно до ч.1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування.

Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:

• 6 місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;
• 12 місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Строк тримання під вартою обчислюється:

• з моменту взяття під варту;
• з моменту затримання – якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого.

У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою продовжується за клопотанням прокурора, слідчого за погодженням з прокурором не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Це клопотання має бути розглянуте до закінчення строку дії попередньої ухвали.

Слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що:

• ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
• існують обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч. 5 ст. 199 КПК України).

Поняття та види затримання у кримінальному процесі

Затримання особи – це тимчасовий запобіжний захід, який застосовується з підстав та в порядку, визначеному КПК України, суть якого полягає у тимчасовій ізоляції особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, шляхом поміщення її до спеціальної установи.

Види затримання:

1) затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу (статті 187−191 КПК України);

2) затримання без ухвали слідчого судді, суду:

• законне затримання (ст. 207 КПК України);
• затримання уповноваженою службовою особою (ст. 208 КПК України);

3) затримання з метою екстрадиції (ст. 582 КПК України).

Ці види затримання відрізняються цільовим призначенням, підставами та порядком застосування, а також суб’єктами, які уповноважені приймати рішення про затримання.

Затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу

Затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу здійснюється для забезпечення прибуття особи для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застави чи домашнього арешту.

Слідчий суддя, суд має право постановити ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу виключно, у разі якщо:

• ухвала про привід підозрюваного, обвинуваченого для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, домашнього арешту чи тримання під вартою не була виконана (ч. 3 ст. 187 КПК України);
• прокурор, слідчий за погодженням із прокурором звернувся з клопотанням про дозвіл на затримання з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 188 КПК України).

Клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою приводу може бути подане:

• одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміни іншого запобіжного заходу на тримання під варту;
• після подання клопотання про застосування запобіжного заходу і до прибуття підозрюваного, обвинуваченого до суду на підставі судового виклику;
• після неприбуття підозрюваного, обвинуваченого за судовим викликом для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і відсутності у слідчого судді, суду на початок судового засідання відомостей про поважні причини, що перешкоджають його своєчасному прибуттю (ч. 2 ст. 188 КПК України).

Особливістю судового розгляду клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу є те, що:

• клопотання розглядається слідчим суддею, судом негайно після його одержання;
• розгляд клопотання здійснюється в закритому судовому засіданні за участю прокурора (частини 2, 3 ст. 189 КПК України).

Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту:

1) приводу підозрюваного, обвинуваченого до суду;

2) закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній, або закінчення шести місяців із дати постановлення ухвали, у якій не зазначено строку її дії;

2^-1) добровільного з’явлення підозрюваного до слідчого судді, а обвинуваченого до суду, про що слідчий суддя, суд повідомляє прокурора;

3) відкликання ухвали прокурором (ч. 3 ст. 190 КПК України).

Службова особа, яка затримала особу, зобов’язана негайно вручити їй копію ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання. Про затримання негайно повідомляється слідчий, прокурор, зазначені в ухвалі.

Строк затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу – до 36 годин з моменту затримання. По закінченню цього строку особа повинна бути:

• звільнена;
• або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу (ч. 1 ст. 191 КПК України).

Затримання без ухвали слідчого судді, суду здійснюється у таких випадках:

1) законне затримання (ст. 207 КПК України);

2) затримання уповноваженою службовою особою (ст. 208 КПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 КПК України кожен має право затримати будь-яку особу, крім осіб, зазначених у ст. 482 КПК України (судді, народного депутата України), за наявності таких підстав:

1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;

2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

При цьому, кожен, хто не є уповноваженою службовою особою і затримав відповідну особу, зобов’язаний:

• негайно доставити її до уповноваженої службової особи;
• або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

Підстави затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді, суду (ч. 1 ст. 208 КПК України):

1) якщо особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;

3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.

Умови затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді, суду:

• якщо затримана особа, підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі;
• якщо особа, підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 3000 НМДГ, лише за умови, що підозрюваний не виконав обов’язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує.

При затриманні уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 КПК України.

Затриманому негайно повідомляють зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, роз’яснюється право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 КПК України, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені КПК України.

Особі, яка затримана у зв’язку з її розшуком компетентним органом іноземної держави для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, роз’яснюється її право надати згоду на видачу (екстрадицію) для застосування процедури видачі (екстрадиції) у спрощеному порядку, а також право на відмову від застосування спеціального правила щодо меж кримінальної відповідальності у разі надання згоди на її видачу (екстрадицію).

Про затримання складається протокол, копія якого негайно під розпис вручається затриманому та надсилається прокурору.

Уповноважена службова особа зобов’язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості.

Про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування.

Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати 72 годин з моменту затримання.

Особа вважається затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою (ст. 209 КПК України).

Не пізніше 60 годин затримана без ухвали слідчого судді, суду особа повинна:

• бути звільнена;
• або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу (ст. 211 КПК України).

У підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих. При цьому, відповідальними за перебування затриманих не можуть бути слідчі (частини 1, 2 ст. 212 КПК України).

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов’язана вжити заходів щодо повідомлення інших осіб про затримання, а саме:

• надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи. Якщо уповноважена службова особа, що здійснила затримання, має підстави для обґрунтованої підозри, що при повідомленні про затримання ця особа може зашкодити досудовому розслідуванню, вона може здійснити таке повідомлення самостійно, проте без порушення вимоги щодо його негайності;
• у разі затримання неповнолітньої особи – негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування;
• у разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов’язків – негайно повідомити про це відповідний розвідувальний орган;
• у разі затримання державного виконавця чи приватного виконавця − протягом 24 годин повідомити Міністерство юстиції України, а щодо осіб, які є приватними виконавцями, - Міністерство юстиції України та Раду приватних виконавців України;
• негайно повідомити про затримання орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги.

Запобіжні заходи – це сукупність превентивних заходів забезпечення кримінального провадження, які спрямовані на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав.

Ознаки запобіжних заходів:

• мають більший, порівняно з іншими заходами забезпечення кримінального провадження, ступінь примусу (пов’язані з обмеженням конституційних прав особи);
• застосовуються лише до підозрюваного, обвинуваченого;
• мають особистий (персональний) характер – обмежують особисті права підозрюваного, обвинуваченого;
• характеризуються специфічними підставами та метою застосування, визначеними в ст. 177 КПК України;
• їх перелік, встановлений законом, є вичерпним.

Система запобіжних заходів (ч. 1 ст. 176 КПК України):

1) особисте зобов’язання (ст. 179 КПК України);

2) особиста порука (ст. 180 КПК України);

3) застава (ст. 182 КПК України);

4) домашній арешт (ст. 181 КПК України);

5) тримання під вартою (ст. 183 КПК України).

6) затримання – тимчасовий запобіжний захід (статті 188, 207, 208 КПК України).

Найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим – тримання під вартою (ч. 3 ст. 176 КПК України).

Під час кримінального провадження застосовуються й інші запобіжні заходи:

• передання неповнолітніх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, − передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК України);
• передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом чи поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку – до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 508 КПК України);
• тимчасовий чи екстрадиційний арешт (статті 583, 584 КПК України).

Класифікація запобіжних заходів:

1. За режимом обмеження прав і свобод людини – пов’язані з ізоляцією особи (фізично-примусові) та не пов’язані з ізоляцією особи (психолого-примусові);

2. За характером правового статусу підозрюваного, обвинуваченого – загальні (ст. 176 КПК України) та спеціальні (щодо певної категорії осіб);

3. За строком, на який можуть бути застосовані, – з обмеженим строком дії (затримання, тримання під вартою) та без обмеженого строку дії (особисте зобов’язання, застава). Така класифікація є умовною, адже всі запобіжні заходи застосовуються у межах строку досудового розслідування та судового провадження;

4. Залежно від форми досудового розслідування – застосовуються під час розслідування злочинів чи під час розслідування кримінальних проступків.

Метою застосування запобіжних заходів є (ч. 1 ст. 177 КПК України):

1) забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків;

2) запобігання (звідси назва – запобіжні заходи) спробам:

• переховуватися від органів досудового розслідування та (або) суду;
• знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
• незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
• перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
• вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є (ч. 2 ст. 177 КПК України):

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (обґрунтованість підозри має підтверджуватися зібраними доказами, що вказують на наявність ознак кримінального правопорушення);

2) наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав.

Запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–1141, 258–2585, 260, 261 КК України.

Загальний порядок застосування, зміни та скасування запобіжних заходів

Запобіжні заходи застосовуються слідчим суддею за клопотанням слідчого погодженого з прокурором або за клопотанням прокурора.

Разом з клопотанням слідчому судді також мають бути подані:

• витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання;
• копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання;
• перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу;
• підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.

Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, має надаватися підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за 3 години до початку розгляду клопотання.

Клопотання про застосування запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника невідкладно, але не пізніше 72 годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого чи надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Також слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв’язку з його доступом до зброї.

Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення та наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор), але не доведе обставини ( недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотання) слідчий суддя, суд має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого інші обов’язки, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд може прийняти рішення про:

• відмову в застосуванні запобіжного заходу;
• зобов’язання підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом;
• застосування більш м’якого запобіжного заходу ніж той, який зазначений у клопотанні;
• застосовування запобіжного заходу відповідно до поданого клопотання.

Ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення та вручення підозрюваному, обвинуваченому її копії.

Ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, тримання під вартою або відмову в їх застосуванні може бути оскаржена в апеляційному порядку (ч. 1 ст. 309 КПК України).

Запобіжний захід може бути змінено з врахуванням обставин, які:

• виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу;
• існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати.

Зміна запобіжного заходу здійснюється за результатами розгляду клопотання, з яким до слідчого судді, суду можуть звернутися:

• прокурор, слідчий за погодженням з прокурором (ст. 200 КПК України);
• підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник (ст. 201 КПК України).

Запобіжний захід негайно припиняє свою дію (вважається скасованим) після:

• закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу;
• ухвалення виправдувального вироку;
• закриття кримінального провадження (ст. 203 КПК України).

Особисте зобов'язання (ст. 179 КПК України) – це запобіжний захід, суть якого полягає в обмеженні права підозрюваного, обвинуваченого на свободу пересування, вільний вибір місця проживання чи перебування шляхом покладення на нього зобов’язання виконувати визначені слідчим суддею, судом обов’язки з числа тих, що передбачені в ч. 5 ст. 194 КПК України.

Обов’язки, які покладаються (один або кілька) на підозрюваного, обвинуваченого під час обрання неізоляційного запобіжного заходу:

• прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
• не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
• повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
• утримуватися від спілкування із будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом або спілкуватися з нею з дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
• не відвідувати місця, визначені слідчим суддею, судом;
• пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
• докласти зусиль до пошуку роботи або для навчання;
• здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну;
• носити електронний засіб контролю (ч. 5 ст. 194 КПК України).

Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов’язки та роз’яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 РМЗП до 2 РМЗП.

Відповідно до ч. 6 ст. 194 КПК України строк дії покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов’язків − не більше 2 місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора.

Особиста порука (ст. 180 КПК України) – це запобіжний захід, суть якого полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків і зобов’язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Особиста порука ґрунтується на тому, що за поведінку підозрюваного, (обвинуваченого) відповідають інші особи. Поручителі, як правило, мають особисті чи службові зв’язки з особою, за яку вони поручились, і морально можуть впливати на неї.

Умови застосування особистої поруки:

• поручителями можуть бути особи, що заслуговують на довіру;
• кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Максимальна кількість поручителів законом не обмежена. Дозволяється залучення і одного, якщо він заслуговує на особливу довіру (ч. 2 ст. 180 КПК України);
• слідчий суддя має впевнитися, що поручителі дійсно можуть позитивно впливати на поведінку підозрюваного, обвинуваченого та забезпечити його доставлення;
• застосовується тільки за клопотанням або за згодою поручителів.

Поручителю роз’яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов’язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов’язань та порядок реалізації такого права.

Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов’язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший. У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань на нього накладається грошове стягнення.

У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:

1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м’яке покарання, - від двох до п’яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, - від п’яти до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

6. Контроль за виконанням зобов’язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

Застава (ст. 182 КПК України) – це запобіжний захід, суть якого полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок суду, який обрав такий запобіжний захід, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов’язків.

Заставодавцем можуть бути:

• підозрюваний, обвинувачений;
• фізична особа;
• юридична особа (окрім юридичної особи державної або комунальної власності або такої, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету АРК, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить державному, комунальному суб’єкту господарювання).

Розмір застави визначається розміром мінімальної заробітної плати (РМЗП) у таких межах (ч. 5 ст. 182 КПК України)

• щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, − від 1 до 20 РМЗП;
• щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, – від 20 до 80 РМЗП;
• щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, – від 80 до 300 РМЗП.

У виключних випадках застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 80 чи 300 РМЗП відповідно. Розмір застави повинен в достатній мірі гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Розмір застави не може бути меншим від розміру майнової шкоди, завданої злочином.

Заставодавець вносить кошти на відповідний рахунок та надає документ, що це підтверджує:

• не пізніше 5 днів із дня обрання застави, якщо підозрюваний, обвинувачений, не тримається під вартою;
• у будь-який момент, якщо рішення про застосування застави прийнято при постановленні ухвали про обрання запобіжного заходу тримання під вартою.

Застава звертається в доход держави у таких випадках (ч. 8 ст. 182 КПК України):

• у разі невиконання обов’язків заставодавцем;
• якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з’явився за викликом без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки;
• якщо підозрюваний, обвинувачений порушив інші, покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу, обов’язки.

У випадку звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.

Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Домашній арешт (ст. 181 КПК України) – це запобіжний захід, суть якого полягає в обмеженні свободи пересування підозрюваного, обвинуваченого шляхом заборони йому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Домашній арешт застосовується за умови, що особа підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Під час досудового розслідування кримінальних проступків запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не застосовується.

Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.

Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано домашній арешт, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право:

• з’являтися в житло цієї особи;
• вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних із виконанням покладених на особу зобов’язань;
• використовувати електронні засоби контролю (ч. 5 ст. 181 КПК України).

Застосовування електронного засобу контролю полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії (ч. 1 ст. 195 КПК України).

Строк тримання особи під домашнім арештом:

• не може перевищувати 2 місяців;
• може бути продовжений до 6 місяців (сукупний строк) в межах строку досудового розслідування.

По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід скасовується.

Тримання під вартою (ст. 183 КПК України) – це винятковий запобіжний захід який полягає в позбавленні волі на певний строк підозрюваного, обвинуваченого і утримання їх у місцях попереднього ув’язнення.

Тримання під вартою застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст. 177 КПК України. Винятком є випадки, передбачені ч. 5 ст. 176 КПК України, – якщо особа підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1141, 258-2585, 260, 261 КК України.

Умови застосування тримання під вартою.

1. За загальним правилом тримання під вартою може бути застосовано:

• до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років;
• до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 3 роки;

2. Якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений, перебуваючи на волі, не виконав покладених на нього обов’язків при застосуванні іншого запобіжного заходу, переховувався від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджав кримінальному провадженню або йому повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину, тримання під вартою застосовується:

• до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 3 років;
• до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років;

3. Якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує, тримання під вартою застосовується:

• до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 3000 НМДГ;

4. Якщо особу розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. При цьому питання про тримання під вартою вирішується під час кримінального провадження у формі міжнародної допомоги (в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ КПК України).

Особливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою:

а) прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися із клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 188 КПК України);

б) присутність підозрюваного, обвинуваченого є обов’язковою, за винятком випадків, коли прокурором буде доведено, що ця особа оголошена у міжнародний розшук (ч. 6 ст. 193 КПК України);

в) в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд зобов’язаний визначити дату закінчення її дії;

г) слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави.

Розмір застави може не визначатися лише в таких випадках:

• щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
• щодо злочину, який спричинив загибель людини;
• щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти відповідно до вимог ст. 202 КПК України у таких випадках:

а) після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

б) при постановленні слідчим суддею, судом ухвали про:

• відмову у продовженні строку тримання під вартою;
• скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
• зміну тримання під вартою на інший запобіжний захід;

в) по закінченні строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою.

Підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він знаходиться, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Строки тримання під вартою та порядок їх продовження

Відповідно до ч.1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування.

Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:

• 6 місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;
• 12 місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Строк тримання під вартою обчислюється:

• з моменту взяття під варту;
• з моменту затримання – якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого.

У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою продовжується за клопотанням прокурора, слідчого за погодженням з прокурором не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Це клопотання має бути розглянуте до закінчення строку дії попередньої ухвали.

Слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що:

• ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
• існують обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч. 5 ст. 199 КПК України).

Поняття та види затримання у кримінальному процесі

Затримання особи – це тимчасовий запобіжний захід, який застосовується з підстав та в порядку, визначеному КПК України, суть якого полягає у тимчасовій ізоляції особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, шляхом поміщення її до спеціальної установи.

Види затримання:

1) затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу (статті 187−191 КПК України);

2) затримання без ухвали слідчого судді, суду:

• законне затримання (ст. 207 КПК України);
• затримання уповноваженою службовою особою (ст. 208 КПК України);

3) затримання з метою екстрадиції (ст. 582 КПК України).

Ці види затримання відрізняються цільовим призначенням, підставами та порядком застосування, а також суб’єктами, які уповноважені приймати рішення про затримання.

Затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу

Затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу здійснюється для забезпечення прибуття особи для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застави чи домашнього арешту.

Слідчий суддя, суд має право постановити ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу виключно, у разі якщо:

• ухвала про привід підозрюваного, обвинуваченого для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, домашнього арешту чи тримання під вартою не була виконана (ч. 3 ст. 187 КПК України);
• прокурор, слідчий за погодженням із прокурором звернувся з клопотанням про дозвіл на затримання з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 188 КПК України).

Клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою приводу може бути подане:

• одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміни іншого запобіжного заходу на тримання під варту;
• після подання клопотання про застосування запобіжного заходу і до прибуття підозрюваного, обвинуваченого до суду на підставі судового виклику;
• після неприбуття підозрюваного, обвинуваченого за судовим викликом для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і відсутності у слідчого судді, суду на початок судового засідання відомостей про поважні причини, що перешкоджають його своєчасному прибуттю (ч. 2 ст. 188 КПК України).

Особливістю судового розгляду клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу є те, що:

• клопотання розглядається слідчим суддею, судом негайно після його одержання;
• розгляд клопотання здійснюється в закритому судовому засіданні за участю прокурора (частини 2, 3 ст. 189 КПК України).

Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту:

1) приводу підозрюваного, обвинуваченого до суду;

2) закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній, або закінчення шести місяців із дати постановлення ухвали, у якій не зазначено строку її дії;

2^-1) добровільного з’явлення підозрюваного до слідчого судді, а обвинуваченого до суду, про що слідчий суддя, суд повідомляє прокурора;

3) відкликання ухвали прокурором (ч. 3 ст. 190 КПК України).

Службова особа, яка затримала особу, зобов’язана негайно вручити їй копію ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання. Про затримання негайно повідомляється слідчий, прокурор, зазначені в ухвалі.

Строк затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу – до 36 годин з моменту затримання. По закінченню цього строку особа повинна бути:

• звільнена;
• або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу (ч. 1 ст. 191 КПК України).

Затримання без ухвали слідчого судді, суду здійснюється у таких випадках:

1) законне затримання (ст. 207 КПК України);

2) затримання уповноваженою службовою особою (ст. 208 КПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 КПК України кожен має право затримати будь-яку особу, крім осіб, зазначених у ст. 482 КПК України (судді, народного депутата України), за наявності таких підстав:

1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;

2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

При цьому, кожен, хто не є уповноваженою службовою особою і затримав відповідну особу, зобов’язаний:

• негайно доставити її до уповноваженої службової особи;
• або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

Підстави затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді, суду (ч. 1 ст. 208 КПК України):

1) якщо особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;

3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.

Умови затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді, суду:

• якщо затримана особа, підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі;
• якщо особа, підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 3000 НМДГ, лише за умови, що підозрюваний не виконав обов’язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує.

При затриманні уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 КПК України.

Затриманому негайно повідомляють зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, роз’яснюється право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 КПК України, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені КПК України.

Особі, яка затримана у зв’язку з її розшуком компетентним органом іноземної держави для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, роз’яснюється її право надати згоду на видачу (екстрадицію) для застосування процедури видачі (екстрадиції) у спрощеному порядку, а також право на відмову від застосування спеціального правила щодо меж кримінальної відповідальності у разі надання згоди на її видачу (екстрадицію).

Про затримання складається протокол, копія якого негайно під розпис вручається затриманому та надсилається прокурору.

Уповноважена службова особа зобов’язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості.

Про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування.

Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати 72 годин з моменту затримання.

Особа вважається затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою (ст. 209 КПК України).

Не пізніше 60 годин затримана без ухвали слідчого судді, суду особа повинна:

• бути звільнена;
• або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу (ст. 211 КПК України).

У підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих. При цьому, відповідальними за перебування затриманих не можуть бути слідчі (частини 1, 2 ст. 212 КПК України).

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов’язана вжити заходів щодо повідомлення інших осіб про затримання, а саме:

• надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи. Якщо уповноважена службова особа, що здійснила затримання, має підстави для обґрунтованої підозри, що при повідомленні про затримання ця особа може зашкодити досудовому розслідуванню, вона може здійснити таке повідомлення самостійно, проте без порушення вимоги щодо його негайності;
• у разі затримання неповнолітньої особи – негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування;
• у разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов’язків – негайно повідомити про це відповідний розвідувальний орган;
• у разі затримання державного виконавця чи приватного виконавця − протягом 24 годин повідомити Міністерство юстиції України, а щодо осіб, які є приватними виконавцями, - Міністерство юстиції України та Раду приватних виконавців України;
• негайно повідомити про затримання орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги.